TextBook Але той чомусь не поспішав, затято повторюючи:
— На мене! На мене глянь, Федю! Сюди! Геть руки, смердюх!
Чи то від бажання послухатися й тим самим відчайдушно спробувати якось врятуватися або просто відстрочити невідворотне, чи просто ведений рефлексами, рябий на мить опустив руки. Тепер валявся на спині під ногами Штерна, розкривши рота в пронизливому крикові.
Куля пішла просто в рот — так хотів Штерн.
Йому не досить було стрельнути провокатору в голову. Зараз відчув непереборне бажання не втихомирити його: буквально заткнути кулею.
Другий і третій постріли призначалися вже трупові.
За вікном до собачого хору враз долучилася трель поліцейських сюрчків.
— Штерне! — знову вигукнув Левін, нервово стиснувши руків’я револьвера.
— Чую, — кинув той. — Усе ж таки сиділи десь поруч.
— Хто?
— Фараони. Небагато їх. Ні на що не сподівалися особливо. Припустили — провал ми могли розколоти.
Левіну здалося, що Штерн, стоячи біля застреленого зрадника, нікуди поспішати не збирався, тож знову поквапив:
— Потім поговоримо! Пізніше! Ходу, Штерне!
— І я про це. — Штерн заховав свою зброю в кишеню пальта. — Ти давай, мене тримайся. Дворами підемо, городами.
— Виведеш?
— Не знаю. Тільки шпиги тут навряд чи менше нашого плутають. Не стій, сам же сказав — рвонули!
За мить обоє вже розчинились у раптово галасливій селищній темряві.
Розділ четвертий
1
Київ, жовтень 1907 року. Політична в’язниця «Косий капонір»
Арештованого лишили в кайданах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Київські бомби» автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 1. Терорист“ на сторінці 33. Приємного читання.