Розділ «Нова стара баба»

Нова стара баба

– Он расслабляется, чтоб не напрягаться, – додала пояснень Зоя.

– Это система Станиславский? – поцікавився Йооста.

– Не. Это система Забухало-Похмелевский, – скривила вуста в усмішці Зойка.

Віка Петрова закотила очі.

Я тримала за руку Аллочку, боялася, що вона не витримає та дремене геть. Бідна дитинка – потрапити у такий гармидер. Долоня її була м’якою та сухенькою, вона не боялася й не переживала, взагалі вона навіть не дослухалася до розмов, а роздивлялася букет айстр, бузкових, синьо-пурпурових, червоно-багряних, білих та ніжно-золотавих, що ним було прикрашено стіл. Час від часу вона ніжно дивилася на Славіка, мені ставало від цього щемко, і раптом я збагнула, що наречена мого онука – вагітна.

Саме так. Тільки вагітна жінка відсовує усі неприємності (наче вже це чарівне пузо затуляє все несуттєве, зайве), не звертає уваги на перешкоди, принаймні на ті, які не можуть кардинально зашкодити її майбутньому материнству. Не здивуюся, що споглядаючи барви айстр у букеті, вона обирає колір для возика своєму немовляті.

Вона нічого не їла, я подумала: у бідної дитинки токсикоз, аж раптом збагнула, що тримаю її за праву руку, тому дитині залишається слину пускати, а сміливості вивільнити долоньку з мого ціпкого старечого полону в неї немає.

– Що тобі покласти, Аллусю? – схаменулася я.

– Індички, якщо можна.

Ласочка моя, та я покладу тобі все! Життя своє розкладу на твоїй тарілці.

Я так боялася. Пресвята Богородице, як я боялася, що піду з цього життя і не побачу, не дізнаюся про те, що у мене є правнук або правнучка. Не занурю свого старечого носа в пухке та тепленьке, як дріжджове тістечко, що піднялося, тільце. Не запарюватиму чебрець для ванночок. Не співатиму колискових, не переказуватиму легенди величних сосон далекого Сибіру, де почалася Наталя. А якби вона там не почалася, ніколи б не розпочався Славік, а якби не розпочався Славік – могла б закінчитися я. Правда, Зойка б цього не допустила. Вона зараз бачить, як я розм’якла, і думає: чого б це? Адже навіть із такими «люлюшницами», як я, розм’якшення також не відбувається без причини…

У вирі своїх пелюстково-колискових думок я все-таки помітила, як Щур підвівся та приєднався до Наталі на балконі, не знаю, про що вони говорили, я бачила тільки, як злітають підкинуті ними недопалки та летять униз, мертве і шкідливе, на ще зелену траву. Я думала, що їй було б легше пробачити його, якби він зрадив, кинув, поглумився над її жіночою природою, якби був колишнім коханцем, а не колегою-супротивником. Вона вміла пробачати чоловікам, котрі виявляли слабкість, коли закохувалися або захоплювалися нею. Але пробачення того, хто її переміг, хто виявив силу (і неважливо, якими він скористався методами, був підлотою чи лицарем), давалося моїй донечці важче.

Сашко Щур, на думку Наталі, був улюбленцем долі та майстром підпільної, підкилимної боротьби. Він ніколи не конфліктував напряму́ (на відміну від Наталі, котра не латала скандальні дірки, а виставляла голе тіло на людський суд), діяв крадькома, тому не мав жодного шансу сподобатися моїй доні. Він умів виплітати інтриги й пишався цим, вважаючи, що то не вада, а перевага будь-якого дипломата. Він грав за правилами протоколу, але загравав із тими, хто цей протокол порушував.

Наталя, котра вирізнялася недовірливістю до людей та несприйняттям чоловіків, не могла повірити та прийняти, що цю людину вона вже впустила в наше життя. До свого життя, до життя свого сина.

Вона казилася від того, що він, маючи тільки один козир на руках (власну доньку), переміг, здолав її упередження, зробив так, що навіть із минулим, котре Наталя нікому не пробачала, вона має миритися, спантеличена своїм материнством. Якби Славік зараз перебував поруч – вона б надавала йому ляпасів як навіжена істеричка.

Я щиро сподівалася: ця ситуація навчить її гнучкості, усе життя я непокоїлася, що моя тверда та неповоротка доня зламається, розлетиться на тріски і згорить.

Віка Петрова тихо повідомила: вони з Йоостою вже вирушатимуть на вокзал. Я також шепотіла, усім здавалося, що головна сцена зараз відбувається на балконі, а ми або глядачі, або перебуваємо за лаштунками, або застигли на малій сцені та чекаємо, як нас означить хтось із освітлювачів. Не знаю, чи цього Віка очікувала, коли просила нас утворити родину для неї, але мушу визнати, що ми не фальшували, крім побрехеньки про спільного батька Віки та Славіка, наша поведінка була абсолютно такою, як зазвичай.

Славік схаменувся, виявив братерську любов, викликав таксі. Допоміг із валізами й сумками, поцілував Віку в лоба, пригорнув на мить до себе та побажав щастя. Я за цим спостерігала з вікна, як завжди, коли чекала на повернення мого хлопчика з роботи. Ось він підняв своє личко та підморгнув мені, я не могла того бачити, але була переконана в тому, що він саме зараз торкнувся моєї душі.

Зойка не знала, чим займатися, жодної людини, котру б вона хотіла пожувати, насадити на своє ікло, за столом не залишилося. Алла на правах майбутньої родички також вийшла проводжати «сестру Славіка». Це Зойку веселило, але не настільки, щоб усіх здати та послати в жопу. Вона сумувала, Зойка ніколи не додивлялася до кінця фільм, не дочитувала книжку, тому й зараз вона кивнула мені, поклала до кишені кілька пиріжків та пішла до себе.

Поночі до мене зайшла Наталя. Щемка та юна у своїй коротесенькій сорочці з прозорого батисту. Така дівчача, безпосередня, маленька.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нова стара баба» автора Денисенко Л.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нова стара баба“ на сторінці 38. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи