Розділ «Нова стара баба»

– А це не моя донька, Щур, це – донька мого чоловіка, батька Славіка.

– О, – відреагував Олександр Миколайович.

– Ма, я бачу, що ти смикаєшся, він щур, звичайно, у багатьох розуміннях, але передовсім це його прізвище. Такий собі Сашко Щур до ваших послуг, – Наталя виявила спостережливість, вирішила мене заспокоїти.

– А вони хіба не однолітки? – продовжував допит Щур, вказуючи на Віку та Славіка.

– Однолітки, – підтвердила його версію Наталя. – Бач, я відбила свого чоловіка у матері Віки, коли вона була нею, Вікою, вагітна, не завжди я залишалася такою розмазнею, щоб вкладатися на спину, вмирати й дозволяти по собі топтатися.

Я вирішила, що треба розрядити обстановку, тому лагідно подивилася на Аллочку, сказала, що вона – красуня (бо так, їй-богу, й було), і запросила присісти біля мене.

– Чим ти займаєшся? Нам Славік нічого не розповідав.

– Я працюю в одній міжнародній організації, навіть не знаю, як пояснити, чим я там займаюся, воно не дається до зрозумілих пояснень.

– Что, просто жопу весь день просиживаешь? – Зоя у своєму репертуарі.

– Ні, не весь день. Я часто їжджу у відрядження та і взагалі ходжу. – Аллочка – молодець. – Я закінчила факультет міжнародного права, – продовжувала дівчина.

– Туда поступают только затем, чтоб родителей от важности разорвало, – невгамовна Зоя Микитівна.

– Знаєте, дешевше бомбу підкласти, – спокійно дала відсіч Аллочка. Але я не полишала намір змінити тему.

– Алла – яке життєрадісне, привітне, жіночне ім’я, – поділилася своїми враженнями.

– Да, Варвара. Не то, что твоё. Как будто кукушата жрать просят. Имя, которое орут птенцы, кукушата-орлята.

Славік засміявся, Йооста також зайшовся у реготі, що мене розлютило.

– А твоє, Зоє, таке ім’я, наче хтось комара прихлопнув. Зззззз-оййй-ййя.

– О, гляди на неё. Ты вставила челюсть? То-то я смотрю, неужто зубы появилися, откуда бы.

Наталя тим часом не відволікалася на наші розмови.

– Ма, пам’ятаєш період був, ви із Зоєчкою боялися, що я спиваюся? Можете помилуватися, через кого то все відбувалося, ось він, у всій своїй шаленій красі – Щур.

– Тату, у вас були стосунки? Чого ти мені не сказав? Славіку, ну, а ти чого мовчав?