Розділ «Нова стара баба»

На словах «сущее говно» до кімнати зайшли незнайомець середнього віку та чарівна юна незнайомка. Мені вона відразу сподобалася, Зойка не вірить, що є люди, котрі випромінюють світло («Светятся только облучённые»), вона принаймні такого не бачить, а я бачу. Від цієї незнайомої дівчини, від її хвилястого каштанового волосся, худенької, але округлої фігурки йшло світло, вона явно була короткозорою, однак окулярів не носила, вглядалася в усіх нас без напруження, лише з бажанням побачити.

Незнайомець сердито глянув на Зойку і сказав:

– Ми ще не настільки знайомі, щоб ви робили такі ґрунтовні висновки.

Зойка борги по собі не залишала:

– Говно всегда к деньгам.

– Славко, може, ти нас познайомиш? – усе-таки я була господинею цього дому.

– А, так. Ба, це – Аллочка, моя дівчина, а це – Олександр Миколайович, її батько. Це – моя бабуся, Варвара Сергіївна.

Я сказала, що мені дуже приємно. Зойка ніколи не говорила, що їй приємно, бо приємності вона не відчувала, кожне знайомство, якщо воно не відтворювалося в записній книжечці в дужках або не зароджувалося в дружніх суперечках та посиденьках, її дратувало.

– Це – моя тітонька Зоєчка Микитівна, а це – Віка, моя е-е-е-е… сестра та її наречений, пан Йооста. Він із Нідерландів.

– У них там сыр – сущее говно, – наполягала на своєму Зоя, непримиренна з тим, що Йооста перший раз її не почув. Але він не почув і цього разу.

Йооста поручкався з Олександром Миколайовичем та його донькою і сказав, що страшенно радий такому входженню у велику родину.

– Сестра? – розгублено запитала Аллочка, вона очей не могла відвести від Віки Петрової. – Я не знала, що у тебе є сестра.

– Я також не завжди про це знав, – буркнув Славік.

Ми не чули, як повернулася Наталя. Ми думали, що вона повертається наступного місяця, але жорстоко помилялися. Ось і вона. Трохи погладшала в талії. Зачіска каре, дорожні джинси, сливовий джемпер із гарним викотом. Вона не дивиться ні на кого, крім Аллиного батька, та промовляє:

– Так. Ясно. Яке славетне товариство. А ти що тут забув, щур?

Якщо Наталя буває емоційною, то це виключно агресивні емоції. Утім, називати батька нареченої свого сина щуром, навіть після Зойчиного «гівна» – це забагато.

Наталя впізнала Віку Петрову, однак збагнути, що вона тут робить, не могла, як і вирахувати, ким доводиться юна дівчина, яка тримає під руку щура, і що тут робить сам щур.

– Ма, це – Алла, моя наречена, а це – Віка, моя сестра, думаю, що ти її не впізнала, так давно не бачила, – Славіку було зле. Не знаю, що відчувають люди, крокуючи на ешафот, у Славіка почалося внутрішнє метушіння, нічого він не хотів сильніше, ніж втекти куди подалі від перебігу цих подій.

– Наталю Олексіївно, оце так сюрприз. Не знав, що В’ячеслав ваш син, але про наявність у вас доньки вперше чую, хоча що-що, а біографію вашу перечитував кілька разів, – висловився батько Аллочки.

Наталя махнула Славіку, кинула рятівний круг, попросила принести їй стілець.