Розділ «Кров-любов»

– Як на мене, – сказав пан Бомблик, – то вони ще не виглядали аж так безнадійно. Моглибисьте ще поносити.

– Але віднині мені вже не треба трусів!

– Пані Роза, певно, дістала свірка? – поцікавився пан Бомблик, ґречно подзьобавши свого лоба вказівним пальцем. – Можна відцуратися майна, хати, навіть батьківщини, але – майток? Навіть ті, як їх… папуаси носять лопухи. Без майток нині хіба янголи ходять.

– А я і є янгол! – хіхікнула Роза, тішачись тупістю сусіда.

– Ви – янгол? – не довірив той. – 3 такою дупою? Перепрашаю, пані Розо, але мусілисьте нині рано впасти на голову. Помацайте лишень, чи нема на тім'ячку ґулі.

– Ах, пане Бомблик, ви ще нічого не знаєте, але коли дізнаєтесь – ах! У мене нема слів. Але ходімо, ходімо, я вам щось покажу.

Сусід насмішливо потупцяв за нею в той самий затишний куточок саду, де стояв старенький вифарбуваний на зелене виходок…

– Прошу зайти і полюбуватися.

– Ще чого! – обурився той. – Я таким добром і в себе полюбуватися можу. Чим ваше файніше від мого?

– А ви таки зазирніть, то переконаєтесь.

Пан Бомблик прочинив обережно двері з такою міною на обличчі, наче б заходив до атомного реактора.

Запах троянд вдарив у ніс, і він зашморгав часто-часто, принюхуючись і задумливо аналізуючи таке загадкове явище. Далі зайшов усередину і зазирнув до віконця, котре було вирізане у формі серця.

– Ага, – кивнув, – так я і мислив собі.

– Ну, що? Тепер переконалися?

– Тепер переконався.

– Справді? Що я – янгол?

– Ні, що ви вар'ятка.

– Але чому? Чому ви мене ображаєте? – заломила руки Роза.

– Я вас не хочу образити, але ви самі наражаєте себе на образи. Вам ся захотіло з мене покпити, і ви з мене дурного робите. Але я є хлоп не дурний і зара бачу до чого йде. Я вам так скажу, пані добродійко, же ви потребуєте хлопа. Без хлопа жінка дуріє, кров б'є в голову, а від того ґумка на майтках пукає.

– Але ж я завжди мала повно хлопів!