Розділ «Ги-Ги-и»

Я збагнув, що захопившись привабами молодички, бовкнув зайве.

– Я маю на увазі її горло. Його треба прочистити. А вже після цього вчити співу.

– О, її вчити не треба. Вона й так чудово співає.

– Тоді я навчу її слів. Де ми можемо спокійно попрацювати?

– Тут є одна порожня палата.

– Чудово. Одне лише прохання – стежте, щоб ніхто мені не заважав.

Я завів молодичку в палату, і, недовго мудохаючись, розщіпнув халатика, щоби прискіпливим оком обстежити альпійський пейзаж.

– Мене цікавить діафрагма, – сказав я, обмацуючи повні налиті перса.

Мій погляд ковзнув нижче: живіт був надійно запакований в рожеві панталони. Востаннє такі самі я бачив на своїй покійній бабці, коли її на той світ споряджали. Стягнув я з неї цей лікарняний інвентар і зрозумів, що око маю набите – все було на місці, як книжка пише, навіть більше.

Далі вже не зоставалось мені нічого іншого, як покласти її до ліжка. Панночка не опиралася, а тільки щось невиразне муркотіла, весь час усміхаючись. Я й так не дуже любив, аби мені баба в ліжку пашталакала, і такий стан справи цілковито задовольняв. Звичайно, було б куди ліпше, аби оця одаліска взагалі виявилася німою, але така вже наша хлопська доля, що ніколи не передбачиш, який ґандж вигулькне в обранці твого серця.

Головне, що мені подобалося, це виразне вдоволення тої вар'ятки від любощів. Вона й очі закочувала і язика вистромляла і мукала, мов корова, котру забарилися видоїти. Перед самим завершенням процедури я на секунду завагався, чи не варто вискочити завчасу, але помислив собі, що яке мені діло – завагітніє вона чи ні, коли вже за місяць-два по мені й сліду тут не зостанеться. Ну, ощасливлю я цей світ на ще одного придурка – хай собі голову мастять. І от, коли вже я ось-ось мав її напомпувати безцінним коктейлем своїх секрецій, зненацька ця безнадійна дурепа, в черепку якої, здавалося, не лишилось ані краплі олії, з-під мене штудерно висковзнула і все, що я старанно накопичив за три місяці тюремного слідства, комісій і лікарняного режиму, вистрілило туди, де могло запліднити хіба що тарганів.

Я не знаю, що за вар'яти працюють в медичній комісії, коли вони повірили в безнадійне божевілля цієї зозульки.

– Ну, що? – засміявся я. – Може, не будемо вдавати з себе причмелених? Я ж бачу, що ти маєш не менше здорового глузду, ніж я.

– А я вже й не збираюся вдавати. Мені так сподобалося те, що ти зі мною зробив, що я тепер від тебе не відстану.

Люблю мудрих бабів.

Вдягаючись, вона спитала як мене звуть.

– Влодзьо, – сказав я. – Моїй родині не повелося і вся вона вигинула. Доля на мене поклала важко спокутувати всі їхні гріхи. А тебе як звати?

Її звали Ганулькою і мала вона дев'ятнадцять літ.

– І давно ти тут лікуєшся? – поцікавився я.

– Вже півроку. Але скоро мене випишуть.