Розділ «Навчи її робити це»

– А що вона любить, твоя мама? – Ліза особливо наголосила на останніх двох словах, розуміючи, що Максим хотів сказати щось інше. До того ж вона ніколи раніше не думала про роль невістки, точніше, ніколи не уявляла свою майбутню свекруху. Образ свекрухи сформувався в її уяві під впливом народної творчості, а отже, нічого позитивного в ньому не було.

– Моя мама? – задумливо перепитав Максим.

«Твоя мать!» – крутилося в Лізи на язиці, але вона делікатно промовчала.

– Вона любить ляльок…

– Ось і чудово! Тут купа ляльок ручної роботи. Від індійських – до наших мотанок. Але спочатку я б хотіла отримати своє замовлення. Цікаво, та цицьката лялька знову буде жерти тебе очима?

– Я б сказав «лизати». Увага до клієнта – то у них головне.

– Наче в борделі.

– А ти часто у спеку чайок попиваєш? – Максим спробував повернути розмову на інше.

– У кожного свої збочення.

– То швидше особливості.

– А ти, напевне, тут не вперше. Уже приводив сюди когось із «особливостями», зізнавайся?

Максим дещо знітився.

– Це для тебе так важливо? Думаю, якщо тобі тут подобається, то не має значення, кого я сюди приводив. А якщо зовсім чесно – приводили мене. І мені тут сподобалось. Хоча я більше люблю чоловічі напої.

– Я не така вже безалкогольна, як ти про мене думаєш. Просто голова розривається, знов щось із тиском. А тут справді прекрасно! І ці лаковані картини, і вироби, розписані «золотом».

– То в’єтнамські майстри постаралися – старовинна технологія. А «золото» – натуральний лак, сік сумаху – лаконосного дерева Rhusverniciflua, що росте на Далекому Сході й у Північному В’єтнамі.

Ліза іронічно зааплодувала. Тепер вона зрозуміла, звідки в Максима така глибока поінформованість. Звичайно ж, лялька-білявка! Вони й раніше були знайомі. Навіщо тоді цей цирк із вибором ляльки? Знайшов місце, куди запросити! Лізині здогадки обірвав солоденький голосок: «Ваше замовлення. Бажаємо приємно провести час!» Біля столика, посміхаючись, стояла молодесенька дівчина. У її відкритому погляді було стільки щирості, що Ліза аж сердитись забула.

– Спасибі, – подякував Максим.

– А що ж із лялькою трапилось? – пошепки запитала Ліза.

– Вона зламалась… – ще тихіше відповів Максим і усміхнувся.

Вони сиділи й мусолили губами порожні слова. Він хотів більше дізнатися про неї, вона – про нього. Але питання губилися десь у нетрях мовних органів, замість них народжувались нісенітниці, і за вікном уже посіріло. Відвідувачів чайної побільшало, блюз змінили жваві ритми латиноамериканських мелодій. За сусіднім столиком два яскраво одягнених парубки щось жваво обговорювали. Особливо не напружуючи слух, можна було легко здогадатися, якої породи ті хлопці. Аура чайної почала втрачати сакральність. Чиїсь нав’язливо солодкаві парфуми запаморочили Лізу, яка вже встигла зацінити тонкі східні аромати «Лотоса». «Без алкоголю діла не буде. Треба вмовити мою прекрасну колегу продовжити вечір в іншому місці», – думав Максим. «Цікаво, що він собі замислив?» – думала Ліза. Коли їм принесли рахунок, вона ще раз оглянула шовкові квіти, старовинні шкатулки, світильники з бісеру. «Чи згадає він про подарунок для матері?» І він таки згадав. Довго вибирати не довелось. Купили плетену красуню з чорними косами у смугастому платті. Максим її вибрав сам. Він підкреслив, що лялька схожа на Лізу. «Авжеж, я теж плетена. Той, хто лише знайде ниточку, може розпускати мене потроху, доки я не перетворюсь на мотлох…» – говорила Ліза подумки сама до себе. Нарешті Максим наважився запропонувати: