Розділ «Навчи її робити це»

– Або повернути.

– Тобто? Повернути туди, звідки врятували?

– Ситуації різні. Буває, і в сиріт знаходяться кровні родичі. Врешті, що ти знаєш про це? Ти жила як у Бога за пазухою, слухала казочки…

– Ти мені заздриш? – Ліза відчула, як до скронь приливає кров. – Та за мною по п’ятах ходили, наче я смертник! А знаєш, якою ціною мені далася свобода?

Ліза злякалася того, що сказала. А саме слова «свобода». Так, наче сама не зрозуміла, що мала на увазі.

– Здогадуюсь! – цинічно вколола Марта. – Мабуть, через шантаж.

– Певною мірою – так. Але тепер вони кожного дня чекають, коли ж у мене буде особисте життя, бажано з ідеальним лікарем-опікуном. А ти знаєш, як мама верещала у слухавку, щоб я нікуди з тобою не їхала? А як вони зреагували на…

– На що?

– Та неважливо. – Ліза почала вже думати, як би краще змінити тему.

– Ні, ти вже говори, коли почала. Вони не хотіли ніяких квартирантів, так? Тим паче квартиранток?

– Я цього не сказала.

– Ну, Лізо, я ж не дурепа. Коли хочеш, можу хоч сьогодні виїхати.

Ліза сумно глянула на порожню пляшку – пиво швидко закінчилося. Вона не знала, що відповісти Марті. Але знала точно, що не готова припинити стосунки з нею.

– Я не зможу без тебе, Марто! Живи зі мною скільки завгодно. Якщо батьки збунтуються, винаймемо квартиру. Ми потягнемо, правда ж.

– Та куди ж ми дінемось! – Марта хотіла обійняти й притиснути Лізу, але, озирнувшись довкола, зупинилась. Натомість провела пальцями по Лізиній щоці. – Ти така щаслива, Лізко! Ти дурненька, нічого не розумієш…

– А що потім трапляється з ними?… – спитала Ліза майже пошепки, ніби збиралася почути таємницю.

– З ким, кицю моя?

– З дітьми, тими худенькими, які лишаються. І ростуть там, у «системі».

– Багато з них не може адаптуватися у відкритому світі й закінчують життя в закритих психоневрологічних закладах.

Вони сиділи, длубаючи ногами пісок. Кожна думала про своє. Ліза хотіла запитати в Марти про матір, але знову не наважилася. Марта жувала фісташки й дивилася, як верескливі діти з розгону стрибають у річку, а їхні батьки на березі глушать горілку, закушуючи шашликом. У воді ненаситно цілувалась якась закохана парочка, і Лізі теж захотілося зайти у воду. Просто взяти Марту за руку і теж так безсоромно цілуватися. Тіло її горіло. Нахабний голуб, почувши запах фісташок, підійшов близько до дівчат і, мабуть, не хотів відступати без поживи. Ліза плеснула в долоні, та це не допомогло.