Розділ «Земля Повість»

– Ти собі її сама уложила? – ішло дальше питання.

– Так! Мені було так тяжко на душі… я мусила виспіватися!

– І не могла б ти повторити тої пісні? – наставала панна.

Вона здвигнула плечима і всміхнулася.

– Сьогодні ні! Може, іншим разом! Я сього сама не знаю! Воно так само вийшло!

І по короткій хвилі, під час якої дивилася панна на неї задумливо, підняла голову й подивилася на панну своїми холодними, неприязними очима.

– Нащо вам сього? – спитала.

– Я хочу мати ту пісню!

– Нащо?

– Сподобалася мені!

– Не збагатієте нею! Спишіть собі іншу пісню!

Поглянула на панну так зимно, що та, не сказавши більше ні слова, віддалилася.

Старий Петро за травою задержався на хвильку в гостренні серпа, а як панночка переходила попри нього, проговорив до себе цілком голосно: «Відьма! Вона співала про свого милого, я знаю! Знаю тепер також, чому всі хлопці смаркачі! Ади, ади! Але вона таки собі щось варта! Ей Боже, Боже!» – посвистав весело, а потім споважнів і задумався. Вона, оця чорноока відьма, зі жвавими руками, що ніколи не відпочивають, із премудрим, гадючим язиком, вона була одинока, що її взяв би за жінку. Так, він, Петро, якому всі дівчата були те саме, що снопи, він узяв би оцю Домніку за жінку. Але вперед мусив би заробити трохи грошей. Лиш трохи. Вона була така працьовита, мов бджола, запопадлива; він розумівся також на тім, як гроша роздобути; а з таким віном можна би вже щось розпочати. Роздумував ще довго. На старі літа принаймні мав би де голову склонити, мав би свій кут та мав би когось, хто б йому свічку потримав, на лаву як слід уклав. В його голові прокинулася думка: піти до Молдави на роботу. Він приносив звідти вже не раз гарні гроші, але пропускав їх, бо кому мав їх остаточно передавати? Але попробує ще раз. Може заробити більше. А поки що най все буде так, як є тепер. Остаточно все-таки буде так, як Бог схоче. Її ніхто не візьме. Вона вже немолода та й дурна не була. Не дасться вхопити кому-небудь на вудку…

І як наступило літо й настали покоси, зник старий Петро, не зрадивши ні словечком про свої заміри. Пішов із іншими людьми до Молдави. Ніхто не здивувався тим. Се не була в нього першина.

VIII

Се було того самого року восени.

Старий Петро приніс з Молдави гроші, визичив їх одному ґазді, а сам пішов ще в гори на заробіток до трачок[116]. Зимою, себто в м'ясниці, думав вернути і здійснити свої наміри…

Домніка довідалася від жінки писаря, що перед Андрієм поститься ціліський день насухо, увечері печеться і їсться якусь паляницю, а вночі з'являється у сні Богом суджений муж і подає води пити.

Потім можна напевно числити, що вийдеться заміж за того, що уві сні покажеться. Мабуть, ніхто в світі не постив так щиро в день перед Андрієм, як Домніка. Стала майже чорна на лиці з голоду. Старалася все по надвірку вештатися, аби не задержуватися в кухні межи челяддю, особливо ж у полудневій порі, коли всі парубки сходилися і мусили запримітити, що вона не доторкалася ні до якої страви.

Між іншим був тут і дурнуватий рудий Ілія, якого ненавиділа задля його лінивства і глупоти, який одначе все мусив знати, що вона діє і говорить. Той був би перший, що переказав би зараз іншим хлопцям, що вона постить.