Розділ «Земля Повість»

З нього будуть люди, як покине землю.

Якісь інші люди, як вона, як всі ті, що окружають її, як ті, через яких натерпілася стільки у своїм молодім житті та що передчасно зломило її. Не розуміє ясно, чому, по якій причині, але відчуває се й щиро переконана.

А Петро піддержує її в тім.

Дрібне хлоп'я з задуманими очима своєї матері його мов до життя відновило. Коли воно спить, відганяє мухи від нього, а руки його, великі залізні руки, прямо бояться доторкнути дрібного тільця, щоб не завдати йому болю. Воно ж дороге. Воно всіх займає. Щось має за собою, чим в'яже до себе й керує…

І так тяжать на нім надії – якісь несформовані, прегарні, горді надії – здається, самих терплячих і упокорених – і він їх має сповнити…

Виросте – в нім прокинеться батьківська, героїчна вдача, глибокий, віщий інстинкт по матері, – вони попровадять його в інший світ… І він сповнить ті надії…

Чернівці, 7 квітня 1901.