TextBook Поплинь, віночку, по блискучій хвилі;
Поплинь під хату, де живе милий.
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою.
Третій голос:
На заріночку змарнів поволі,
Не дав Купало дівчині долі.
Гей, на Івана, гей, на Купала
Дівча во північ зілля копала;
В північ копала, в північ варила,
А до схід сонця вже отруїла…
Відтак глядять всі дівчата на веселі хвилі, куди і як несуть вони вінки. Понесуть їх далеко чи близько? До милого чи до чужого? На якім місці берега спиняться? І тут же в сім селі? Чи, може, розірвуть їх дикою грою в дрібні кусні, не донісши цілими, де судьба призначила?..
Якийсь час глибока мовчанка. Дівчата стоять посхилювані на березі, дивляться, стережуть очима, ба чи не всім тілом, розколисані водою вінки – і лиш десь-не-десь повторюється півголосом:
Гей, на Івана, гей, на Купала
Красна дівчина долі шукала!
Цвітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.
Нараз крик і сміх.
Один вінок натрапив на бистрішу хвилю коло берега, і вона викинула його збиточно[78] на траву. Зо два інші, сплетені неміцно, розірвалися зараз з самого початку і розплилися поодинокими цвітами по всій ріці, мов роздробилися для всеї ріки, і хутко зникли з очей.
Лиш одна Тетяна мовчить, не дбає ні про кого, не цікавиться нічим.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Людина (збірник)» автора Кобилянська О.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«В неділю рано зілля копала…» Повість“ на сторінці 75. Приємного читання.