Розділ восьмий

Яса. Том 1

«Яка там я тобі тьотя. Лежи ото».

«Мавро?..»

«Чого тобі?»

«Я тільки просто полежу».

«Ну, хіба просто полежиш…»

Тоді ще вони обоє думали, що погамують свій шал, присплять його. А приспали самі себе.

Три дні косовиці, три шалених, солодких, тривожних дні.

А далі страх. Який не випускав його ні на мить. Через тиждень він знайшов привід і поїхав до Маври на хутір подивитися, чи не росте в неї живіт. За тиждень поїхав знову й придивлявся-придивлявся, аж те помітила Мавра.

«Чого ти так дивишся?»

«Та… я боюся».

«Чого?»

«Чи не буде дитини».

Мавра реготала, аж виляски йшли по хаті. «Ой, не можу. Він дивиться, чи через два тижні не виріс живіт. Дурний ти, Мокію, як дубовий стовп. – І докінчила без сміху: – Не бійся, од таких, як ти, парубків, що ще не знали перелюбу, дітей не буде довго. Та й од Тихона я не понесла, хоч прожила з ним цілих вісім років». Він заспокоївся, а коли через три місяці мати знову послала за чимось на хутір, усміху на Мавриному обличчі Мокій не побачив. Навпаки, угледівши Мокія, Мавра зблідла, і в неї злякано забриніли губи.

В селі втаїти не можна нічого. Од самої косовиці парубки піджартовували над Сироваткою, відтак загуло-загомоніло все село. А потім до Мокія прийшов управитель і сказав, щоб Сироватка йшов до пана. Казан-Казановський спочатку довго кепкував над Мокієм, а по тому наказав вдову брати. І то не гаючись.

Мокієві за пановим наказом неначе розпечена жарина впала на серце. Він уже й так не знав, що йому робити, куди подітися, ходив наче неприкаяний. А тепер і тому його життю настав кінець. Просто од пана Сироватка пішов до Маври і об’явив їй панську волю. Зачувши те, Мавра закричала й заголосила так страшно, що Мокій і зовсім розгубився. «Ой лишенько. Та це ж я за ті три прожиті ночі повічна рабиня. Та це ж я вже не побачу білого світу, щоб ти не побачив його з цієї хвилини». Вона чомусь найдужче проклинала його й поривалася до криниці (діло було у дворі), а він заступив криницю. Мокій і сам розумів, що життя його пропаще, – передусім і ганьби вистачить на все життя, а ще вдова старша на десять років, а ще отако проклинає його й проклинатиме увесь вік за те, що з вільної козачки стає панщинною. А вона раптом перестала кричати, перестала труситися й сказала тихо і стримано: «А дитя, Мокію? Воно теж стане хлопським? Ти подумав про це?» – «Та хіба ж я тоді думав», – одмагався Сироватка. «Втікай кудись, тебе не буде, а я всю вину зверну на тебе, – порадила вдова. – Скажу: він мене кгвалтом узяв». – «Отакої, – сказав Мокій. – Куди я втечу?»

Він тричі ходив до пана, за другим разом його не допустили, а за третім разом таврували у стайні п’яти і спину розпеченим залізним пруттям. І він поніс ті криваві знаки до вдови. Тепер уже й він умовляв її, аби виходила за нього, а вона й слухати не хотіла, кричала на весь двір: «Ти мав таке на мислі од самого початку. Так знай же, хіба я з тобою одним спала? І з Микитою також, і з Федором. Він мені возив сіно, а не ти».

То були слова, які доконали Сироватку остаточно. А ще дужче доконало його розпечене пруття та панова погроза здерти з нього живого шкуру. І він прокляв пана, прокляв Мавру і втік уночі з села.

Проминуло скільки літ, вже на Мавриній могилі виросла вишня, а він, коли пригадає, й досі нуртує душею: адже не знає, чи мав право проклинати Мавру. А може, треба-таки було умовити її вийти за нього, адже вчинили гріх перед Богом.

Мокій утік, а за рік Кривоносові козаки втопили в ставу Казановського й спалили його маєток. Мавра жила сама, ростила сина, Лавріна, хиріла й ниділа, аж поки не оддала Богові душу. Незадовго перед смертю осліпла. Тоді ж прислала йому на Січ з подорожнім гінцем хрестика, на якому поклялася, що Лаврін – Мокіїв син.

Ще два роки обминав Мокій Драбинівку. Та не обминала її думка. І пропікав груди маленький мідний хрестик на шовковій шворці. Хотів закинути – й не зважувався. І тоді поїхав, знайшов коростяве старченя, у якого на шиї на одній сировій нитці теліпався вовчий зуб, а на другій – химерний хрестик, та привіз на Січ. Сказав, що то сестринець, а сестру вбили татари.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Яса. Том 1» автора Мушкетик Ю.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ восьмий“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи