Розділ «Танька»

– Блін, – сказав Боб.

Таня побачила, що Боб підтікає густою чорною кров’ю.

– Потерпи.

– Так…

Боба лихоманило два дні. Руді сидів за марками, Таня займалася перев’язками, а Макнамара сидів на ланцюгу в комірці.

– Треба лікаря, – сказала Таня.

– Так, – не відриваючись від марок, сказав Руді. – Але ці думки треба облишити, нічого не вдієш. Лікар приведе міліцію.

Таня глянула на нього темними синіми очима. Потім на візерунчасте скло.

– Треба лікаря, – повторила вона.

Руді налив повну чарку рому і випив за один раз, потім сказав:

– Я знаю одного. Але певності, що й цей мовчатиме, нема ніякої.

Таня поставила перед собою порожню улюблену блакитну, з морозом, попільничку, закурила, і Руді побачив, як тремтять кінчики її пальців.

– Скажи, – почав Руді, – для чого ти його пустила? Ти знала, що лізти до банку – це безглуздя.

– Ще нічого не закінчилося, – відповіла Таня. Помовчала, затягнулася глибоко димом і додала: – Я люблю його. Я нічого не могла вдіяти.

– Жінки, – сказав Руді й налив собі рому.

Таня закурила сигарету і подивилася на птахів. Зараз Руді розумів, що її нічим не переконати. Він утомлено провів її поглядом, і йому стало холодно. День пройшов, і Таня заплющила очі, значить, усе верталось у старе русло.

Минуло три дні. Дощ змінювався сніговою січкою, місто потроху оживало після свят. Приїхав лікар, витягнув кулю з Боба і, нічого не сказавши, поїхав. Грошей не взяв. Таня тільки подивилася на Руді, й більше нічого. Ще через три дні Петро Накопич зайшов до антикварного магазину, саме тоді, коли Руді, Таня і Макнамара сиділи в зимовому саду і пили чай. Терпкий запах бергамоту стояв у будинку. Петро Накопич потягнув ніздрями, відімкнув кімнату на другому поверсі й підійшов до ліжка, на якому лежав Боб.

– Привіт, – сказав він.

– Ти хто, мать твою, такий? – вилаявся Боб, зводячись на лікті.

– Я прийшов забрати Таню, – сказав детектив і миролюбно усміхнувся.