Розділ «Марго»

Я стиснув Титаря за плече, а сам кажу Стасу:

– Стасік, я тобі зараз так вмажу, що ложками від стіни будуть відшкрібати.

– Тоді без адвоката ні гу-гу. Я хвора людина. Мало чого набалакаю.

Тут мене потом пробило: нас ніхто не записує; але Титар зрозумів мене і показав очима на магнітофон. Я з шумом випустив повітря, моргнув Титарю, мовляв, тягни резину, а сам вийшов і подзвонив Коломійцю.

– Та нехай ширяється, йоб його. Аби тільки пасть свою погану відкрив. Хлопці, коліть їх швидше, доки батьки не вдарили у двері усіх міністерств своїми поганими лобами, – загудів на тому кінці дроту полковник.

І Стасіка вмазали першокласним морфіном. Він навіть сцикнув трохи у штани від задоволення. Витягнув ноги, попросив сигарету, смачно затягнувся, закинувши голову, випустив дим і почав:

– Усе вийшло якось ні з чого. В Донецьку з соломою почалися проблеми, порожняк повний. Я й кажу Кєші, що у мене кентяра на бандерштаті, Батрак Едік. Йобнутий на всю голову, продвинутий пацан, але у нього всілякого добра – во, по самий кадик. Ну, ми сіли на мою тачку і погнали у благословенні краї. Зустрів нас Едік хлібосольно, гріх скаржитися, тільки він мені з першого погляду не сподобався, якийсь не такий, як раніше. Сиділи ми на шампанському днів з чотири, тільки оскому набивали балачками і шампанським. Едік у кабаку пельку ні на хвилину не закривав. Замовкав, правда, щоб задерти спідницю офіціантці, або ще кілька разів вставав, щоб начистити писок музикантам. Тут він був молодець, майстер, супер. Такого хамла ще пошукати. Говорить, що арієць, а решта – недолугі бродяги. І, гад, виделкою в око Кєші мітить. Не любив циган, так він пояснював. А хто їх, питається, любить.

– Стасік, не розтікайся, – прогарчав Титар.

– Ша, менти. Я до чого веду, що Едік рік тому був зовсім іншим.

– Як це?

– А не несло його так. А тут очі бігають, як у вовчари. Ви розумієте, про що я? Нам треба тільки ширива і звалити з цієї глухомані. Дістав він нас своїми фарерськими промовами. Ви бачили його бункер? Ні, хороші з вас сискарі, не скажеш нічого, – Стас зібрався передихнути, як Титар увалив його під дих.

– Закрий хавло, ублюдок, – прошипів він, явно задоволений.

– Він найняв кількох негрів і у Хвощівці на болотах викопав яму, обставив по-своєму.

– Угу, – сказав я, вийшов і подзвонив до полковника.

Повернувся назад, занурюючись у якийсь голий і безпросвітний полудень. Мені від самого початку допиту було нудно, але я повернувся і сказав Титарю:

– Віть, бери хлопців і поїдь у Хвощівку. А Стасік зі мною побалакає. Згоден, Стас?

– Згоден, – прорік Стас.

Я подивився у його очі – глумливі, майже дитячі, сірі й чисті, з країв укриті сивою памороззю.

– Нарешті ми дісталися його дому. Шикарна фортеця: бачили, скільки там барахла? Отож. У мене губа одвисла. Наскільки мій таточко любитель усіляких цяцьок, та до Едіка йому далеко. Ну, і присіли ми у нього на омнопон, потім на морфін, потім десь і кокс узявся. Не інакше через циган, нехай дурнями не прикидаються. Вони все шириво контролюють у вашому аулі, а в нашому – і поготів. Ну, це зараз крапля в морі, розумію. Мазалися ми: Людка, я, Кєша, а Батрак прямо всеїдний. Шампань там, дороге винце. Голий ходить степом з дробовиком і вірші читає.

– Що за вірші?