Розділ «ОЛЕНІУМ-2006»

Теща голосила, тесть інструктував, як діяти у випадках газової атаки, Ілона Павлівна мовчала і розмірковувала про те, що вона буде робити, якщо Василенко не повернеться: «Перш за все викличу сантехніка... Нехай ставить новий бачок. Прости Господи... Батьків згодом треба відселити: з ними особистого життя до смерті не влаштуєш... Запишусь на томологічні курси, це нині модно...» Пантелеймон злизував вапно зі стіни разом із гаслами, котрі вже встигли з’явитися в під’їзді.

Родина вийшла на подвір’я. Семен по черзі поцілував дітей, сів у санчата, змахнув батогом: «Цоб-цабе!». Пантелеймон зрушив з місця. Теща послала навздогін хресне знамення, тесть відкозиряв, приклавши руку до кролячої шапки, дружина зітхнула і остаточно вирішила, що все ж таки в першу чергу купить пароварку.

ххх

Зоя Павлівна, підперши рукою щоку, в глибокій задумі застигла у ванній кімнаті перед кавалками свого дорогоцінного скарбу. Цілий статок лежав біля її ніг мертвим вантажем! Кому пропонувати? Де той «чорний ринок», про який увесь час розповідають по телебаченню в програмі «Кримінал»? І як туди потрапити? А як перти ріг через усе місто?

«Або пан — або пропав...» — нарешті скинула з себе заціпеніння Зоя.

Розстелила на дивані плед, на ньому — чисте простирадло, зверху розіклала трикутником мережану хустку. Обрала найбільшу частину рогу і вправно сповила його. Розправила мереживо, прикрила ним трикутничок отвору. Виглянула на двір: нікого, упряжі вже пороз’їжджалися.

Зоя замотала голову білою пуховою хусткою, насунувши якомога нижче на чоло, вдягла куртку, перехрестилася, дивлячись в люстро.

Через хвилину з будинку спального району великого міста вийшла жінка із немовлям на руках.

Вона йшла крізь хурделицю.

І громадяни, побачивши її, витирали з облич скупі сльози.

Дійшовши до міста за пару годин, Зоя розгубилася. На вулицях відбувалося щось неймовірне. Величезний натовп коливався, як море, скупчувався біля трибун і великих екранів, по яких ішли прямі трансляції для тих, хто не зміг пробитися в перші ряди. Скрізь стояли чумові та підземні містечка, палали вогнища, працювали польові кухні...

Зоя, механічним рухом погойдуючи ріг, зупинилася біля екрану.

На лівій сцені відбувався концерт.

«Мабуть, Євробачення...» — подумала Зоя.

На сцену вискочив ведучий, вхопив мікрофон і вигукнув: «Оленям — стайні! Ягелю — лани!!!» Натовп довкола Зої почав в унісон вигукувати те ж саме.

Ведучий, немов диригент, розмахував руками в такт вигукам. Коли вони стишилися, він знову взявся за мікрофон:

— Громадяни! — вигукнув він. — Брати і сестри! Зараз, у цю саму мить, відбувається круглий стіл антикастраційної коаліції. Майте терпіння! Кому холодно, запрошуємо танцювати разом із групою «Бджоли»!

«Точно, Євробачення...» — впевнилася Зоя.

На сцену вискочили троє молодиків у різнобарвних шаликах, з гітарами в руках. Динаміки працювали на повну потужність. Хлопці голосно заволали в стилі репу:

— Кастрації — ні!