Розділ «ОЛЕНІУМ-2006»

— Не пущу! — затулила бюстом вхідні двері Людмила Вікентіївна Ройтберг.

Валентин Самсонович стояв у передпокої одягнутий, із батогом у руці та ключами від стайні.

— Не пущу! — рішуче повторила дружина, наступаючи на нього і відтискаючи до спальні. З кишені її фартуха виглядав клубок зі встромленими в нього спицями. — Досить! Наїздився! Тепер ходитимеш пішки, зраднику!

— Та ти що? — здивувався Ройтберг, котрий спершу подумав, що рідна дружина піклується про його, Ройтбергове, життя.

— Наїздився, кажу! — гнівно повторила дружина і несподівано додала: — Кастрація неминуча!

Ройтберг розгубився ще більше. Такого удару в спину він не очікував.

— Це ж хто тебе зазомбував? На роботі? — запитав він.

— На роботі! — сміливо і нахабно відгукнулася Людмила Вікентіївна. — І не зазомбували, а навчили уму-розуму. Ми тепер там усіх каструємо. Усіх! Котів, собак, папуг і навіть акваріумних рибок! Курси проходимо. Тренуємося. Приносить якась дурепа свого котика із запаленням легенів, а ми його — чік!!!

Вона зробила в повітрі характерний жест, і Ройтберг помітив, що очі дружини дивно зблиснули.

— Люльок, — миролюбно промовив він, поглядаючи на двері, — Люльок, ти ж ніколи не цікавилася політикою... Що це з тобою? Ти перевтомилася?..

— Помиляєшся, любий, — продовжувала насуватися дружина. — Поки ти «їздив», я прозріла! Шкідливому коту... тобто... оленю — сала за комір!!! Не пущу! Лапландській тварюці — ні! Я, до речі, тепер у партії Меланії Вітерміняйло.

— І посвідчення маєш? Покажи!

З боку чоловіка це був стратегічний хід. Пані Ройтберг послабила натиск і гордо зашарілася:

— Звісно, що маю. Я бригадир районного осередку! І Богданчик наш там. І мама моя. Усіх записала! І тебе, до речі, також... Так що сиди і не рипайся!

— Не вірю...

— Зараз покажу.

Ройтберг зробив вигляд, що знімає дублянку. Людмила Вікентіївна, втративши пильність, повернулася до трельяжу в передпокої, почала ритись у шухляді. Ройтберг, щільно притиснувшись до стіни, почав просуватися до дверей. Оминувши об’ємний зад дружини, рвонув двері й вискочив на сходи.

Ліфт викликати не став, а стрімко побіг униз. Згори лунав крик обдуреної дружини. Вона ще довго репетувала в прочинене вікно, аж доки упряж не виїхала в круглу арку. Валентин Самсонович вправно працював батогом, Сем весело і стрімко летів по снігу, звільнений від тягаря своїх рогів. Решта оленів ледь устигали за своїм вожаком.

ххх

...Семен Василенко вів сходами загнузданого Пантелеймона. За ним урочисто несли невеликі ґринджоли всі члени родини: тесть, теща, дружина та Павлик, мала Оксанка тримала в руках похідний казанок, у якому лежало все необхідне: зубна паста зі щіткою, бритва, мило та брошурка з програмою партії «Гегемонів».