Розділ «ОЛЕНІУМ-2006»

Зоя ошаліла від несподіваної удачі. Зараз він дасть їй візитівку і запропонує зустрітися. Вона впевнено кивнула, мов зачарована, слідкуючи за його рукою. Чорна рука з двома діамантовими каблучками нарешті випірнула з кишені. У ній була брошура «Як урятувати свою безсмертну душу? Десять корисних порад». Зоя механічним жестом узяла книжечку. Чорношкірий торкнувся рукою її чола, зробив кілька пасів і швидко побіг сходами вниз. Задзеленчали дзвіночки, рипнули полози, в повітрі просвистіло пужално...

Упряж розтанула в хурделиці.

Зоя плюнула собі під ноги. План Василенка провалився...

У квартирі Семена Петровича Василенка панував безлад. Діти бавилися з Пантелеймоном. Оксанка зав’язувала йому на рогах стрічки, Павлик намагався дресирувати, даючи команди «сидіти-лежати», олень мукав і витягував шию до кухні, де теща варила йому баняк перлової каші.

Тесть, запросивши у свій куток за шафу сусідського ветерана, вголос читав газету з останніми новинами, Ілона Павлівна прала.

Скориставшись цією метушнею, Василенко прокрався до телефону і набрав номер Зої. З передачі, яку вони подивилися всією родиною, він не зрозумів, чи вдалося Зої вийти на покупця. До того ж, ніби щось відчувши, Ілона Павлівна зауважила, що остання з виступаючих — справжня курва і вона не здивується, якщо завтра та опиниться в президії. Як на гріх, тесть, хоч і був підсліпуватим на одне око, сказав, що бачив «тую курву» в районній перукарні і двозначно поглянув на зятя: «Навіть знаю, хто з тою курвою має справи. Але за дві гривні не скажу...»

— Ну як? — прошепотів у слухавку Семен.

— Хочеш урятувати свою грішну душу? — іронічно промовила Зоя. — Порада перша: щоденно міняй шкарпетки! Порада друга: не їж на ніч варених яєць! Порада третя: більше ніколи сюди не телефонуй! — І в слухавці залунали довгі гудки.

І це була остання крапля в остаточному громадському визначенні Семена Петровича. Двадцять відсотків накрилися. Кохання брутально потоптали. Діти дістали. Дружина... тесть... теща... Ягель?!

Василенко поглянув на годинник: було пів на першу ночі.

— Всім — спати!!! — несподівано закричав він моторошним голосом.

З кімнати басом відгукнувся голодний Пантелеймон, теща вронила баняк з перловкою, ветерани за шафою поквапились дзенькнути чарками, Ілона Павлівна вимкнула пральну машину, діти заревіли.

— Тато збожеволів, — пошепки повідомила їм Ілона Павлівна.

Усі пішли спати...

Нарешті Василенко міг зосередитись. Узяв радіоприймач, зайшов до ванної, накрутив іноземну хвилю, припав вухом до приймача.

«...чуми добре зберігають тепло в умовах похолодання... — говорив голос ламаною українською мовою, — п’ятсот тисяч чумів виділили своїм братам із Півдня трудівники Півночі...»

«До чого тут чуми?» — здивувався Василенко, вимкнув приймач. Охопив голову руками. Повідомлення начальника про скорочення штату не давало йому спокою. У серці здіймалась люта класова ненависть.

«Доведеться каструвати Пантелеймона... — подумав Василенко. — На знак протесту! В ім’я патріотизму! І нехай усе горить синім полум’ям! Ще побачимо, хто кого?!»

Населення хати старанно сопіло, вдаючи глибокий безтурботний сон.

«Учора в газеті писали, як один оскаженілий покидьок уночі порішив усю свою родину...» — з тривогою думала Ілона Павлівна, намацуючи під матрацом «Венетто» качалку для тіста.