Розділ II ХТО В ХАТІ ГОСПОДАР?

Після музики були заняття з вивчення правил дорожнього руху.

— Який колір світлофора дозволяє пасажирові переходити проїзну частину вулиці? — допитувався Поросюк.

— Зеле… — впевнено почала вихователька, але зустрівшись поглядом з Баньковським, швидко виправилась:

— Рожевий!

Той схвально захитав головою і опустив зброю.

Читали буквар. Марія Петрівна, плутаючи незнайомі слова, запиналась:

— Мама мила раму. Торговий дім «Гофроєвродабл-експо плюс» — вікна і двері на всі смаки… У Тамари телефон. Джі-бі-уай-псі-севен-ейч. Гнучка система знижок.

«Клята реклама, — крутилося в голові. — У мої дитячі роки все було набагато простіше. Щоправда, тоді підручники видавалися не за спонсорські гроші.»

А потім виховательку повели на прогулянку, і вона мусила чемно обходити кілька кіл довкола клумби. Нечитайло і Сироїжко ретельно стежили, щоб Марія Петрівна не забруднила взуття. На обід зловмисники замовили чотири ящики кока-коли і мішок лизунів. Виховательку ж годували борщем, гречкою та малиновим кіселем. Знову теплим.

Але усі ці випробування були ніщо у порівнянні з обов'язковим денним сном. Перезбуджена нервова система ніяк не хотіла слухатися Марію Петрівну і дозволити бідолашній полинути в обійми Морфея. Їй і в жахливому сні не снилося, як важко лежати із заплющеними очима, вдаючи, ніби він тобі сниться.

До того ж, Марія Петрівна дуже хотіла кави. Натомість її напоїли незрозумілою рідиною, що на 98 відсотків складалася з ненависного молока. Але вихователька тішилася, що її взяли в заручники не у четвер, бо якби довелося ще й рибу їсти, то надії вийти живою з цих стін у неї б не залишилося.

…О п'ятій годині після опівдня напівживу виховательку вивели на подвір'я. Терористи погодилися віддати її тільки особисто в руки батьків. Даремно чолов'яга у синій маринарці та бурштиновій краватці, елегантно заправленій у штани, переконував шановне товариство, що доводиться заручниці чоловіком.

— Будь-ласка, свідоцтво про шлюб, відмітку у паспорті, — сурово вимагав Поросюк.

Дядечко заламував руки і жалібно скиглив, щось про «шістнадцять літ разом» і «Наступного тижня збирався віднести заяву в РАГС», але юні терористи були незворушні, мов скеля.

Довелося галікоптером доставляти стареньких батьків виховательки, що жили десь біля самих Карпат і з якими востаннє вона бачилася на котресь Різдво.

…По дорозі до машини «швидкої допомоги», куди її несли на ношах, Марія Петрівна встигла розгледіти заплаканого Сидоренка, якого татусь за вухо волочив до мерседеса, нагороджуючи дзвінкими ляпасами по сідницях. Та радісного Баняковського, який підстрибував і плескав у долоні, наспівуючи сумну пісеньку «Журавлики линуть, курли-курли…» Під її мотив в голові виховательки крутилася нав'язлива думка. «Мацієвський щось там про весілля говорив. Можливо, цього разу поталанить. Тільки-но вийду з лікарні, треба брати його, поки теплий», — розмірковувала вона, непритомніючи.

І СТАЛО МЕНІ РАДІСНО!

Триптих

Проходила повз аптеку. У вітрині — надпис великими червоними літерами: «ПОСТІЙНИМ ПОКУПЦЯМ — ЗНИЖКИ 5 %!». І якось так сумно мені стало.

«Постійний»… Звучить без оптимізму. Я б навіть сказала — приречено. Не приведи Господь стати постійним клієнтом цього поважного закладу! Тут уже не втішать ні п'ятивідсоткові знижки, ні привітно усміхнені обличчя провізорів. «Ласкаво просимо! Проходьте, почувайтеся як удома. Кави не бажаєте? Як здоров'я? Як завжди?.. Чудово! Не хочете ознайомитися з новим асортиментом продукції? Спеціально для вас ми замовили у Парижі ексклюзивну колекцію таблеток від UPSA. Загорнути? А ось це упакування шприців — подарунок від нашої аптеки мільйонному покупцеві: саме на таку суму ви придбали у нас товар. До речі, ви брали участь у святковому розіграші призів? Добре. І що виграли? Клізму? Вітаємо, дуже приємно. Тож заходьте до нас ще. Завжди раді вас бачити».