— Твоя!
— Ти впевнений у цьому?
— Авжеж! Чия ж іще вона може бути?
— Але… Я не маю рожевої помади.
— Як?! — обурився чоловік. — Ти не маєш рожевої помади? Чому?!
Він дістав із гаманця грубу купюру, тицьнув її дружині і, віддано заглядаючи у вічі, попросив:
— Кохана, будь ласка, купи собі гарну помаду. Вибери найдорожчу. Не треба жаліти грошей на косметику.
І жінка з рудим волоссям, яка завжди користувалась персиковими відтінками, таки купила собі рожеву помаду.
— Звичайно, я не користуюся нею. Лежить собі у шухляді, — розповідала пані.
— Але… Навіщо?
— Як це навіщо? Раптом чоловік знову прийде вимазаний, а я — опа! — дістаю рожеву помаду і тішуся: «Любий, я знаю, знаю, це моя помада!»
Отакої. Звичайно, будь-якого казкаря можна вивести на чисту воду. Але — чи варто? Іноді так солодко полинути в казковий світ і слухати, слухати… Чи не так?
КОМУ ПОТРІБНА НАША ВРОДА?
Для кого ми, жінки, робимо все можливе й неможливе, аби виглядати привабливо? Задля кого витрачаємо шалені гроші на шмаття, яке встигає вийти з моди швидше, ніж ти його донесеш додому? Заради якого щастя мучимо ноги підборами-шпильками, заробляючи при цьому варикоз, і пурхаємо взимку в капронових колготках, наражаючись на ревматизм? Натираємо синці металевими кісточками бюстгальтеру, викликаємо алергію епіляторами, пітніємо під перуками? А ще — годинами просиджуємо у косметичних салонах, воюючи із зморшками, прищиками та бородавками: без усілякого наркозу дозволяємо вискубувати собі брови: натхненно боремося з хворобою століття під страшною назвою «целюліт»? Думки про кого спонукають нас проводити на власній голові нещадні хімічні досліди, користуючись аміаком, фенолом і перекисом водню (з метою надати волоссю природного блиску), із варварським заняттям убивати нігті ацетоном, мазати на власні губи гидоту, виготовлену на основі тюленевого (якби ж то тільки) жиру (не скажу чого саме, бо, чесне слово, — соромно перед тим тюленем за власну невибагливість).
«Як це для кого, — скажете ви. — Звичайно, для чоловіків, щоб привернути їхню увагу, спокусити, вийти заміж і таке інше». Не поспішайте з відповіддю. Я також так думала колись, поки одного разу…
Якось ми з колегою-журналістом, готуючи матеріал про арт-моду, домовились зустрітися за філіжанкою кави з власницею одного львівського салону краси. В останню мить плани у мого приятеля змінилися, і я мусила вирушати на зустріч сама.
— Як виглядає та пані? — запитала я, щоб упізнати співрозмовницю.
— Нормально, — стенав плечима колега.
— Що ти маєш на увазі? Поясни, будь-ласка.
— Ну… Руки-ноги… голова… спідниця… Усе на місці.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мій чоловік - пінгвін....» автора Львова І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ II ХТО В ХАТІ ГОСПОДАР?“ на сторінці 9. Приємного читання.