Розділ «Андрій Курков Лагідний янгол смерті»

Двері мені відчинила Ольга Миколаївна. Вона відразу відчула запах спиртного. Обличчя її набуло суворого виразу, вона озирнулася, перевіряючи, щоб поруч нікого не було, й зашепотіла мені повчально:

— Тобі цього не слід робити — з нашими хлопами пиячити. Вони лайдаки, а ти молодий, у тебе жінка файна!

— Більше не буду, — прошепотів я жартома і зазирнув спочатку на кухню, потім до вітальні.

— Гуля у тамтій хаті, — старенька кивнула на сходи. — Читає. За півгодини «Санта-Барбара», спускайтесь!

72

Зранку знову задощило. Я прокинувся голодний і з важкуватою головою. Гуля вже натягувала джинси.

— Де ти вчора був? — запитала вона мене, озирнувшись. — Повернувся такий веселий і неговіркий. І відразу спати ліг.

— Вибач. У фотографа посиділи. Нумо поїмо, потім я тобі дещо покажу!

По сніданку ми знову піднялися до себе в кімнату. Я дістав фотографії, розклав їх на столі. Зручно всівся й увімкнув лампу.

— А де мої фото? — запитала Гуля.

Я провів поглядом по розкладених знімках, але портретів Гулі не побачив. Перерахував знімки — їх виявилося тільки тридцять чотири.

— Напевно, не вийшли, — сказав я.

Ми разом розглядали знімки. Я відшукав ті три, на які звернув мою увагу Вітя. Передав їх Гулі, а сам роздивлявся інші. У мене вже не лишилося сумнівів, що всі знімки були зроблені на березі Каспію, неподалік від того місця, де я знайшов намет. Тут була й рибацька шхуна, спочатку далеко від берега, потім усе ближче й ближче. Потім човен із людьми між берегом і шхуною. Люди на березі — п'ятеро чоловіків — щось витягають із човна. Це було схоже на кадри зі старого фільму. І якби не ті три фотографії, то цікавість моя до цієї плівки вже давно згасла б.

— Так, — Гуля зітхнула. — Його вбили?

Вона повернула фотографії і обійняла мене ззаду.

— Напевно. Або помер від побоїв... — сказав я, розглядаючи знімок, на якому четверо витягували човен на берег. У човні лежали якісь мішки.

— Знаєш, — сказав я, позирнувши знизу вгору на Гулю. — Щось тут не так... Усі знімки, крім цих трьох, зовсім «мирні». Вони зняті ніби збоку, ніхто навмисно не позує. А тут усі дивляться у об'єктив, крім зв'язаного.

— Може, фотографували різні люди, — висловила припущення Гуля.

Я замислився. На фотографіях фігурували шестеро людей, включно зі зв'язаним. Але на одній окремій фотографії можна було побачити лише п'ятьох. На «могильному» знімку стояло четверо, а п'ятий мусив знімати. Отже, шостий справді був похований під піском з імпровізованим, майже блазнівським хрестом. Виходило, що знімки шхуни та човна з людьми, а потім тих п'ятьох, які зійшли на берег, були зроблені полоненим. Очевидячки, до того, як він потрапив у полон.

Я поділився своїми міркуваннями з Гулею.