Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

…Йому п’ятнадцять років. Він у кіно, а поруч сидить Іза, гризе насіння і сміється невлад. Глядачі попереду обертаються і роздратовано сичать. Влад пошепки просить Ізу не нариватися, але вона не слухає і знову хихотить.

Влад дивиться на екран. На екрані — кругле темне вікно (осцилограф? Щось із курсу шкільної фізики… Чи ні?). Поперек вікна простягається зеленувато-світна зубчаста лінія — нерівна, як верхівки далекого лісу. Переламаний обрій.

Глядачі попереду вже не соромляться гучно говорити. Їхні голоси луною відбиваються від стін, накривають собою весь зал, гуркочуть у вухах, але Влад не розуміє ні слова — начебто говорять чужою мовою. Тоді глядач із крісла позаду притискає до Владової потилиці холодне дуло пістолета. Владові незручно, але він терпить. Вони ж усе-таки в громадському місці… Тож треба поводитися стримано…

Зеленава лінія здригається, зубці рідшають. Секунда і замість нерівної крайки лісу попереду Влада тягнеться морський обрій, гладенький, прямий, ніби проведений під лінійку.

— Кінець, — голосно промовляє глядач із крісла прямо перед Владом.

Іза хихотить. Той, позаду, щільніше притискає пістолетне дуло до Владової нерухомої, затерплої потилиці.

— Давай! — кричить глядач попереду Влада. — Давай же, давай!

І лається гидкими словами.

Але Влад знає, що фільм скінчився.

Пряма поперечна лінія все тягнеться і тягнеться, Влад розуміє — треба встати і піти. Зараз у залі спалахне світло.

Зараз.

Влад замружує очі. «Вона вільна, — говорить глядач з пістолетом, той, з крісла позаду. — Вона — цілком — вільна.»

— Я ненавиджу цей фільм, — промовляє Влад уголос, й Іза нарешті перестає сміятися, а натомість бере його за плечі й добряче струшує:

— Пане Палій?!

Влад розплющив очі.

У жовтому світлі коридорної лампочки над ним нависав роздратований лікар — той, котрий проганяв його хвилину тому. Той, який просив забратися з дороги.

— Вона жива, — сказав лікар. — Їй пощастило.

— Значить так, — промовив Богорад. — Нам з вами треба гарненько помізкувати, що і як говорити поліції. Тому що, як мінімум, потрібна доглядальниця біля входу до палати — кремезна така доглядальниця, зі зброєю і бажано з бойовим досвідом. А поліція може приставити до вашої подруги охорону, тільки якщо буде заведено справу про замах на вбивство, тільки якщо ви — ми — чітко зуміємо пояснити, що цей замах не був першим… Листів із погрозами у вас немає?

— Ні, — заперечливо хитнув головою Влад. — І не було.

— Гм, — промурмотів Богорад із жалем. — Кепсько, що ви не одружені. Як чоловік, ви могли б… Але ви не чоловік.