Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

«А загалом я пожартував, — дописав він. — Я не хочу бути актором. Я вступав до вашого інституту просто так, з цікавости. Дякую за увагу».

Він поставив крапку, підвівся і, залишивши «твір» на екзаменаторському столі, пішов до виходу.

— Зажди! — нервово кинула викладачка. Встала в дверях, майже перегородивши шлях:

— Зачекай… Важкі теми? Ти не дописав? Ти чогось не зрозумів? Не треба нервувати. Я можу принести новий аркуш, і ти заново напишеш, час іще є…

— Дякую, — сказав Влад із жалем. — Я цілком висвітлив тему, більш мені нічого додати.

І, вийшовши на вулицю, раптом подумав: а чому незнайома тіточка так переймається його долею? Він же вперше в житті її бачить…

— Тебе зарахували, — сказала мама.

Зранку вони були в музеї образотворчого мистецтва. Потім чудово погуляли зеленими схилами міського парку, а ввечері — о двадцять другій десять — у них потяг на Старгород. Влад уже взяв квитки.

Сорок хвилин тому мама вийшла — ніби за хлібом, — але виявилося, що списки вступників уже вивісили.

— Тебе зарахували, — повторила мама зі священним жахом. — Молодець, Владку…

Він засунув наполовину запаковану валізу під ненадійну розкладачку, що слугувала йому спальним місцем ось уже майже місяць.

— Ти не помилилася? — запитав безнадійно.

Мама замахала руками, як вітряк під час бурі.

Квитки до Старгорода лежали в задній кишені штанів. Іспити в медінститут починаються післязавтра…

— Такий божевільний конкурс, — тихо сказала мама. — Я не вірила ні хвилини… Ти що, не радий?

— Радий, — підтвердив Влад і сів на розкладачку. Не варто було цього робити: алюмінієві трубочки, запросто витримуючи абітурієнта, під студентом підігнулися і склалися самі собою; коли б не валіза — Влад відбив би собі м’яке місце.

Може, він устиг прив'язати до себе приймальну комісію?

Неможливо. Вони ж бачили його всього чотири рази. На відстані, протягом п’яти-шести хвилин. Ні, не може бути, нереально.

Що ж, отже, це він… талановитий?

— Обдаровані люди часто не вписуються в загальноприйняті рамки, — самовдоволено сказав професор. — Ви — безумовно обдарована людина, Палій… Однак, щоб досягти чогось у нашому ремеслі, необхідна праця, праця й іще раз праця.