Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

І як перекривилося її обличчя, як затремтіли губи.

Влад рвонув до неї, маневруючи між спітнілими абітурієнтками. Двійки не було, але Агнія отримала «трійку», а це — майже кінець.

Щоранку, прокидаючись, він насамперед думав про Дімку.

Шкода батьків.

Дімка в лікарні — чи вже ні?

Дімка в реанімації — чи таки обійшлося?

Він сумував за Жданом, за Марфою, за Антоном, навіть за найнеприємнішими зі своїх однокласників тужив несподівано гостро. Він згадував, як у восьмому класі вони мало не поїхали на екскурсію до столиці, але щось останньої миті зірвалося. От було б здорово, якби вони гуртом гуляли цими вулицями!

Абітурієнти театрального здавалися йому чужими і дурнуватими. Ось коли б хлопці були тут!

Він сумував — і трішки соромився власної сентиментальності. Тягав у сумці випускну фотографію — не офіційну, а аматорську, зроблену чиїмсь татом. Дуже вдалий знімок: вони всією компанією спускаються зі шкільного ґанку, ніч тепла, випускний вечір у розпалі…

Іноді в ньому прокидалися неясні злість, образа і роздратування. З якого дива він позбавлений можливості бачитися з друзями? Хто сказав, що він повинен зникнути з їхнього життя назавжди?

Тоді, коли вони з Дімкою тяглися вулицями рідного міста, потопаючими в передсвітанковому туманці, — все було зрозуміло. Засмучувало, але не викликало сумнівів. Тепер Влад не був упевнений, що чинить правильно.

Чому? За яким законом? Із чиєї сваволі? А ось він хоче повернутися додому і побачити Дімку… А чому ні?

Мама бачила: з ним щось діється, але не розпитувала. То гукала на прогулянку, то підсовувала підручник хімії…

Щоранку, прокидаючись, Влад думав про тих, кого залишив, напевно, назавжди.

— Ти не розмовляєш зі мною, тому що в тебе «відмінно», а в мене трійка?

— Чому це ти вирішила, ніби я з тобою не розмовляю?

— Чому ти відвертаєшся, коли мене бачиш? Хто ти взагалі такий? Де б ти був, якби не зустрів мене в потязі?.. А може, ти взагалі все розіграв? І від самого початку готувався, їхав вступати…

— Я в медичний піду!

— Ага… Давай, бреши, вигадуй. Ще підручник із собою притяг! Може, у тебе там детектив під палітуркою «Хімії»…

— Ти думаєш, що говориш? Я ще монолог до другого туру… не… не вивчив!