Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Привіт, — сказав з награною веселістю. — Я і не думав, що ти так швидко доберешся…

Згодом, коли Дімка помітно порум’янів, коли Влад зателефонував мамі та заспокоїв її, і коли Дімчина бабуся теж трішки заспокоїлася — ввалилися Дімчині батьки. Якщо раніше Влад лише чув ідіому «очі на лобі» — то тепер випала нагода побачити, що це означає.

А ще пізніше, коли обидвоє тряслися пліч-о-пліч у машині Дімчиного батька дорогою до міста — Владів друг прошепотів ледве чутно:

— Розумієш… Страшенно до лікарні не хотілося. А так… можна терпіти, нічого страшного. Якби не ці панікери…

І Влад із вдячністю потис йому руку.

Мама розливала суп. Спершу в глибоку тарілку із синьою облямівкою — Владу, потім у глиняну миску з візерунками — собі. Раніше таких мисок було чотири: одну розтовк Влад ще рочків у п’ять, другу — знов-таки Влад торік, а третя розбилася сама, з доброго дива зісковзнувши з краю раковини.

Залишилася одна, і зараз у ній парував суп.

Влад нарізав хліб. Простягнув окраєць мамі. Він завжди залишав їй окрайця, навіть коли був маленький.

— Як там Дімка? — поцікавилася мама.

— Уже добре, — відгукнувся Влад. Овочі в його тарілці плавали туди-сюди, скоряючись ложці-веслу. Влад дивився, як мама їсть, як падають у тарілку самотні краплі, як порожніє глиняна миска, як меншає на столі окраєць.

Суп у його тарілці вистигав.

— Ти чого? — насторожено запитала мама.

— Нічого, — Влад зітхнув. Йому здавалося, що між ним і мамою проведено поперек кімнати крейдою жирну риску.

— Наступного тижня нарешті потеплішає, — кинула мама. — І так піввесни з’їдено невідь-яким циклоном…

— А давай купимо ще один квітковий ящик, — запропонував Влад.

Мама витерла губи серветкою. Легко підвелася — виникла за останні роки повнота не зуміла обтяжити її рухи. Давалася взнаки юнацька любов до волейболу і походів.

Влад дивився, як мама миє тарілку. Як споліскує чашку з-під чаю, яку Влад полінувався вимити вранці.

— Мам…

Вона відразу ж обернулася:

— Так?