Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Влад заздалегідь розсудив, що прихильністю вчителів краще не нехтувати, і щоразу відповідав смиренно:

— Дякую, значно ліпше… Температури вже немає…

Він уже нічому не дивувався — після того, що трапилося з Зозулею.

Влад чекав цієї зустрічі. Влад був готовий до неї — і заразом готовий не був. Боявся жахливо. Тремтів, як заєць, і чекав першого косого погляду, першої кульки жуйки на своєму портфелі, першої усмішечки, першого стусана…

Він увійшов до класу — й одразу ж наштовхнувся на Зозулю. Той длубався у своїй сумці… Зачувши Владові кроки, випрямився, обернувся…

І зрадів.

Ніхто ніколи не бачив, як радіє Зозуля. Тобто радість від чергової підніжки з’являлася інколи, звісно — але то була інша радість; тепер Зозуля посміхнувся, неначе помолодшав одразу років на три, обличчя його на мить зробилося навіть симпатичним, людським…

І, ніби злякавшись, Зозуля знову скорчився, знову поліз у сумку, хоча шукати там, як розуміли і Влад, і Зозуля, було вже нічого.

Влад тихо пройшов на своє місце. Сів…

Йому було дванадцять. Певна річ, він не зрозумів тоді, що сталося.

Більш того — він, дурник, навіть задоволений був таким поворотом подій.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Дівчинка

— Якщо він тебе не запросив, може, зі мною потанцюєш?

Дівча здригнулося й озирнулося.

Вона була на півголови вищою за Влада. Але це через босоніжки, і витягнувши в неї з-під п’ят немислимих розмірів шипи, цілком можна було б зрівняти позиції.

— Я кажу, може, зі мною потанцюєш? Коли вже він іншу запросив?

Дівча почервоніло. Хід її думок відбивався на обличчі: дівчина розмірковувала, чи не вклепати Владові ляпас.

Завидний Кавалер, хлопець років сімнадцяти, хвилину тому запросив пострибати під музику її товаришку, значно менш симпатичну, зате яскравіше нафарбовану. Влад спостерігав процес розчарування від початку й до кінця, та, власне, Влад і ходив на танці заради такого ось «кіно», жанрових сценок, які тут чергувалися, не вгаваючи.

— Ти малявка, — розчаровано визнало дівчисько.