— Мені чотирнадцять, — обурився Влад. — Зніми підбори — і побачимо, хто малявка…
Дівчина провела поглядом Завидного Кавалера.
— Ну, пішли, — погодилася з неохотою.
Ліпше, либонь, танцювати з малявкою, ніж цілісінький вечір підпирати стіну.
Власне танцмайданчик нагадував собою темний дрімучий ліс, де всі дерева збожеволіли й, повитягавши з землі корені, взялися стрибати й вихилятися. Крізь «стовбури» насилу продиралися кольорові промені вертких прожекторів; музика гриміла — хоч вуха затикай. Владові тільки й лишалося, що вивертатися з-під підборів партнерки: він чудово розумів — їй досить наступити на ногу лише раз, щоб людина надовго втратила здатність ходити.
Вона була симпатична, навіть гарненька. І зовсім незнайома — Влад ніколи раніше не бачив її. Ні в школі, ні в парку, ні на танцмайданчику, ні в магазині — ніде…
Після агресивної залунала музика лірична. Танцюристи довкруж перестали стрибати, переобійнялися попарно й безвільно повисли один на одному, плавно погойдуючись, наче медузи на морській глибині.
Дівча повагалося — і поклало руки на Владові плечі.
— Тебе як звуть? — запитав він.
— Іза.
— Яке кра…
Він запнувся, розуміючи, що верзе банальність, що кожен, хто прагне з нею познайомитися, починає саме з цього.
Вона дивилася глумливо. Чекала на продовження.
— А мене Влад, — сказав він. — Між іншим, чемпіон району з шахів.
— Точно? — вона здивувалася. — А ти з якої школи?
— Зі сто тридцять третьої.
— А я з шістдесят п’ятої…
Її підбори небезпечно встрявали в підлогу поруч із Владовими черевиками.
— Ти часто на танці ходиш? — запитав він, намагаючись триматися подалі.
— Уперше прийшла, — зізналася вона чомусь із образою. — Ну й не подобається мені тут, всі дурні… Мізків немає, то ногами дриґати…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Долина совісті» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 14. Приємного читання.