Розділ «ФІАЛКИ»

Голос тихий, таємничий:

- Не лякайся, це я!

- Славко?! - В новому білому козирку - я зразу не впізнав його. Теребиться до мене на віз.

- Приніс тобі велику радість!

- Яку? - продираю заспані очі.- Яку радість?

Він починає розповідати: зо мною хоче познайомитись одна дівчина. Має зо мною щось говорити. Вона - дочка одного вчителя, висланого за «неблагонадійність» із Київщини в нашу Чернігівщину, і живуть вони тепер у нашому лісі, в «Голубій Дачі». Мають заборонені книжки. Що ми бачили в лісі поліцаїв, так то за ними.

Далі стиха: показувала прокламації... (Мене кинуло в жар).

Так от цяя Маруся і наказала Славкові, щоб він неодмінно завтра привів мене до неї. Вона, бач, дуже цікавиться моїми думками, віршами...

Мене торкнуло якесь підозріння:

- Зажди! А звідки вона знає мене?

Славко трохи зніяковів:

- Це - таємниця. Про це довідаєшся, як будеш у неї. Так підемо?

Я давно і жагуче хотів бачити заборонені книжки, а тим більше прокламації, тому одразу ж погодився.

- Ти оце, може, зразу з лісу? - питаю.

- Прямо з лісу й до тебе. У лісі - з самого ранку... Виголодався, як собака! Винеси, як можна, мені кусок хліба,- несподівано прохає він, одразу по-страдницькому скривившись і ковтнувши слину.

Я виніс із хати скибку хліба, нарвав у садку полапки, до зірок, жовтих слив.

Питаю:

- Ну, хоч яка ж вона в лице?

Рот у Славка був повний, закрутив захоплено головою:

- Кра...