Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

Ольга Вадимівна сухо посміхнулась:

— Що правда, то правда, останнім часом у цьому місті розвелося аж надто багато відьом. Прорідити б не завадило. А головне, Тетянко, я хотіла передати свій дар. Тобі. І лише тобі.

— Але ж ви мене зовсім не знаєте… — здивувалась Тетянка.

— Тепер знаю. Ти будеш гарною відьмою. Може, навіть кращою, ніж була я. І вже, в усякому разі, значно кращою за кожну з цих панянок, — Ольга Вадимівна недбало тицьнула в бік колишніх роблених.

Потім бабуся перевела погляд на Ірку й сумно зітхнула:

— Покійна Єлизавета, твоя бабуся, була напрочуд упертою, — поскаржилась вона Ірці. — Їй було неможливо відмовити. Вона таки примудрилася перед смертю взяти з мене клятву. І я все зробила! Влаштувала справжню перевірку твоєму відьмацькому таланту. В умовах, наближених до бойових.

Ірку пересмикнуло. Якщо дев’ять днів суцільного жаху — це умови, всього-навсього наближені до бойових, то які ж тоді мають бути бойові?

— Я спорядила тебе супутниками — твоя подруга Тетянка стала справжньою відьмою, а ваш молодий друг тепер знає, що він здухач. До того ж, вони люблять тебе й готові захищати, не шкодуючи власного життя. Хіба можна знайти кращих супутників? Тепер ти повністю готова втілити в життя плани твоєї бабусі. Мою клятву виконано. І ось що я тобі скажу, Ірко, — стара відьма гордо випрямилась. — Відмовся! Коли настане час, і ти матимеш виконати цю страшну, божевільну місію — пошли їх усіх! Найкраще — до біса! Діти не мають ризикувати своїм життям заради дурних вигадок дорослих. Вони того не варті. Ані дорослі, ані їхні вигадки. — Ольга Вадимівна зробила крок назад, повітря навколо неї здригнулося, і стара відьма почала танути в хиткому прозорому мареві.

— Стійте! Постривайте! — шкопиртаючи, до бабусі бігла Алла. Її обличчя заливав піт, а руде волосся розпатлалося. Вона впала на коліна біля хиткого марева й простягла до Ольги Вадимівни руки. — Візьміть мене до себе в роблені!

— Не можу, люба, — Ольга Вадимівна на мить застигла, припинивши розчинятись у повітрі. — Другий раз у роблені не беруть, і в мене більше немає дару, та й узагалі — померла я! Не без твоєї, до речі, допомоги, люба. У моєму віці ночі в сирому сараї дуже, дуже шкодять здоров’ю. Тепер уже звертайся до Тетянки з Іркою, — повітря здригнулось, і стара відьма щезла.

— До Тетянки з Іркою? До Тетянки з Іркою! — закричала руда й чимдуж копнула ногою зіжмакані аркуші паперу, що валялися на траві. Ті самі, що їх Ірка жбурнула у відьом-хазяйок. Аркуші спурхнули в повітря, перевернулися на інший бік, демонструючи простенькі начерки олівцем — портрети Ірки й Тетянки. Основи для мороку, що змусив розлючених роблених так жахливо помилитись. Оскаженіла Алла схопила аркушики й подерла їх на дрібні клаптики. — Ось вам, ось, ось! Паскудні малюнки, зрозуміло?! Просто огидні!

— Але ж ти без чужої сили й так не зможеш, чи не так? — посміхнулась Ірка. Її обличчя просвітліло. — Ха, то ти тепер узагалі нічого не можеш! І нікуди не поїдеш…

— А фіг вам! — заверещала Алла. — Результати конкурсів назад не переграють! Поїду! І в Канаду, і в Англію, і в Німеччину! А там вже побачимо! — вона круто розвернулась і закрокувала геть. — Я до вас іще доберуся!

— Що, справді, поїде? — глянула на Тетянку Ірка.

— Поїде, — зітхнула Тетянка. — Так що раніше наступного року нам з тобою нічого не світить. Проте ми — відьми, — гордо заявила вона подрузі, — найсправжнісінькі.

— А Богдан — здухач. Вояк сновидінь, круто!

— Треба було обов’язково зіпсувати весь кайф, — пирхнула Тетянка.

Здухач провів поглядом міцно заплющених очей колишніх відьом, котрі посунули слідом за Аллою. Полинув повітрям до будинку, пірнув у кімнату й щез у глибинах дзеркала. Було видно, як він повільно опускається на Богдана, що спав, зливається з ним, стаючи одним цілим.

Дзеркало згасло.

— Господи, невже все скінчилось?! — майже простогнала Тетянка й відразу ляснула себе по лобі. — Батьки! Вони ж там… — Тетянка кинулась до телефону, швидко набрала номер і закричала: