Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— І ти знаєш, як це зробити? — напружено спитала Тетянка.

— Стелла обмовилась у Ментівського Вовкулаки в кабінеті! Якщо роблена відьма нападе на свою хазяйку — то, здається, вона оберне подаровану силу проти себе й одразу ж перестане бути відьмою! Це як коротке замикання!

— Та роблені ніколи в житті не підуть на своїх хазяйок, — знизала плечима Тетянка. — Чи ти хочеш кожну з них хапати за барки, тягати до Оксани зі Стеллою й вимагати: «Ану, дай їй в око!»? Вони й дадуть! З великим задоволенням! От лише не хазяйкам, а тобі!

— Мені, — задумано повторила Ірка. — Або тобі.

— Мене вони просто приріжуть, — уточнила Тетянка.

Примружившись, Ірка уважно обвела поглядом двір, ріг будинку, зиркнула на обох природжених, що метушились точнісінько навпроти її вікна. Потім кинулась до старого комода й витягла з нього пачку паперу й недогризок олівця. Жбурнула на стіл перед Тетянкою:

— Малюй! Мій портрет, а потім свій! Малюй!

— Ірко, ти що, офігіла?

— Малюй! — закричала Ірка. — Доки третій велет не піднявся, доки Богдан ще тримається — малюй!

Розділ 13, і останній

День дев'ятий, завершальний

— І не висовуйся з будинку, — наказала Ірка, накладаючи на зап’ястки й під коліньми польотну мазь. — Користь від тебе буде лише завтра, а до завтра ще дожити треба.

Ірка скочила на знайдену в коморі облізлу підлогову щітку й умить зморщила личко — шкарупка скалкувата ручка дерла її багатостраждальні долоні. Нахнюплена Тетянка простягнула їй два згорнутих у трубочку аркуші паперу.

— Нікуди! — ще раз безапеляційно повторило дівча. — Що б там не сталося. Пам’ятай: ти ще не відьма. — Ірка пригнулась до ручки щітки й вилетіла крізь виламані двері.

Тетянка кинулась до вікна. Богдан втрачав сили. Він ще продовжував метушитися між піщаним і земляним велетами, але його меч був уже не такий верткий. І літав здухач важко, болісно, ривками.

Тетянка стривожено глянула в дзеркало. Там корчився від болю другий хлопчак. Плече Богдана було неприродно вивернуте — щойно на Ірчиному подвір’ї велети торохнули його двійника об дерево.

А за парканом уже підводилося, розпрямляло плечі третє чудовисько — з гілля та листя. Відьми, піднімаючи його, тріумфально заверещали…

Раптом золотоволоса красуня Віка замахала руками й скрикнула:

— Драпають! Подивіться, вони драпають!

Роблені позадирали голови. І справді, прямісінько над ними в повітрі висіла стара щітка, на якій сиділа Ірка. А за спиною в Ірки… була Тетянка!