Розділ «ВІДЬМИН ДАР»

— Поки ще погано, — чесно зізналась Тетянка, насилу вирівнявши важку вішалку.

Вони летіли пліч-о-пліч. Вітер бив їм в обличчя. Роблені відстали, але не припинили переслідування.

— Приготуйся!

Дівчата повернули. Ріг будинку лише на якусь мить сховав їх від переслідувачів.

Але цієї миті було досить. Ірка зависла над головами в Оксани та Стелли й жбурнула у відьом… двома зіжмаканими аркушами паперу. Біленькі паперові грудочки спалахнули чарівним зеленим вогнем. Вирівнялися, розтяглися, почали збільшуватися, збільшуватися… і врешті-решт накрили Оксану й Стеллу цілком. Обличчя, постаті відьом-хазяйок попливли, зробилися розмивчастими…

Не гаючи часу, Ірка й Тетянка на повній швидкості помчали до будинку. Натикаючись одна на одну, вони влетіли крізь вікно кухні.

— Здуріти можна, — чесно зізналася Ірка, дивлячись, як парочка природжених — товстуха Стелла й елегантна Оксана Тарасівна — оберталися на двох дівчат. На них, на Ірку й Тетянку!

І тут із-за будинку вилетіли переслідувачки, що були трохи відстали. Перше, що побачили роблені — своїх ворогів, свою здобич, Ірку й Тетянку. Не в повітрі — а на землі. Безпомічних.

Відьми довго не думали.

Алла дико закричала:

— Бий їх!

— Спиніться! — завили дві дівчини. — Ви помилились! — закричали вони. Хрипким басом Стелли. Високим голосом Оксани Тарасівни.

Але їх ніхто не слухав. Розлючені роблені атакували!

Молоді й старі, усі п’ятнадцять відьом напали на дівчат. Хто як міг. Кульки з розрив-трави, баночки з зіллям, слова замовлянь — усе посипалося на голови природжених!

Дівчатка незграбно кинулися геть! Але повітря задрижало, ледь помітне прозоре марево заколивалося довкола них, і вони спинились, мов укопані, неначе щось скувало їхні рухи. Чари п’ятнадцятьох відьом вдарили в одне місце — туди, де вони так чітко бачили Ірку й Тетянку.

Вихор сили закружляв довкола двох постатей, злетів у повітря, упав… І приголомшені роблені побачили перед собою… власних хазяйок.

Здавалося, над подвір’ям гримнув грім. Усі п’ятнадцять роблених спалахнули, мов гірлянда електричних лампочок. Спалахнули й ураз згасли. Ще якусь мить відьми висіли в повітрі… а потім усі разом гепнулись додолу.

— Дуре-епи! — залунав страшний лемент Оксани Тарасівни. — На морок купилися! На звичайнісінький морок! Тепер ви не відьми!

І гуркіт земляного велета, що розпався на шматки, луною відгукнувся на її слова. Розлючений здухач продовжував вганяти останки голема в землю, що його породила.

Ірка з Тетянкою неквапом перелізли через підвіконня. Пройшли крізь хвіртку й спинилися навпроти обох природжених.