Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Вибачте, будь ласка, Радо Сергіївно, — тихенько попрохала Ірка. — Ну, Радочко Сергіївно, ну будь ласочка…

— Це я в усьому винен, — швидко урвав її Аристарх. — Фактично я підбив дівча на цю витівку!

— Добре, — коротко видихнула директриса. — Мабуть, я теж винна. Мабуть, я надто суворо поводжуся й лякаю людей. Добре. Як каже молодь — проїхали.

Ірка перечекала, доки Рада вкотре погладить її по голові. Чого не стерпиш заради примирення. «Мерседес» повернув до їхнього двору.

— Може, сьогоднішній випадок чомусь вас навчить. Хоч зрозумієте, до чого призводить дурна самодіяльність. Ще б трохи — і попались би відьмам, та й більш нічого!

— Чому ж нічого? — щиро здивувалась Ірка. — У мене все тут! — вона підняла рюкзачок. — На Іващенка будемо замовляння накладати, чи як?

— Я гадав, ти не встигла, я ж тебе звідти витяг, — мимохіть здивувався Аристарх, скеровуючи машину у ворота.

— Я все встигла! — обурилася Ірка. — Можна подумати, для цього треба багато часу!

— Можу я поцікавитися, що саме ти встигла? — у Радиних словах знову вчулася в’їдливість.

— Усе, як ви вчили, Радо Сергіївно! — швиденько відповіла Ірка. — Я його слід зняла. Ось! — смикнувши за блискавку рюкзака, Ірка витягла ганчірку з чітким відбитком підошви.

Аристарх потягнув ручне гальмо й озирнувся, розглядаючи Ірчин трофей.

— Ти впустила мікрофон і підібрала! — здогадався він.

Ірка кивнула:

— Навіть очі відводити не довелося, адже ця стара ганчірка й так нікого не цікавила.

— Найприкріше, що нас вона теж не цікавить, — з іще більшою в’їдливістю сказала Рада. — Ти, Ірко, погано слухала мої пояснення. Слід можна зняти із сухої землі, на цеглі відбиток отримати…

Навіть на асфальті, мабуть, але на ганчірці!.. Нонсенс!

— А яка різниця? — тихо запитала Ірка.

— Хоча б та, що слід треба буде класти до гарячої пічки! Надовго! Як ти збираєшся засунути свою ганчірку до пічки?

— Як курку. У фользі, — незворушно повідомила Ірка.

«Звісно, прадавні надніпрянські відьми не мали кухонної фольги. Але ж це не означає, що й сучасним відьмам не можна нею користуватися!» Нічого цього Ірка, звісно, казати не стала. Рада й без того розгубилася: