Розділ «СЕЗОН ПОЛЮВАННЯ НА ВІДЬОМ»

— Будь ласка, станьте навпроти картини-переможниці, — попрохала Ірка й старанно відійшла вбік, пропускаючи Іващенка повз себе.

— А я й не знав, що в нас є дитяче телебачення, — сказав Іващенко. Він зробив крок, повернувся…

— Навчальний проект, — пробелькотіла Ірка.

Вона розуміла, що не мусить дивитися на його ноги, але не могла втриматися.

— Ой, — раптом жалісно зойкнула директорка музею, глянувши на підлогу.

На старезному дубовому паркеті красувалася велика пляма білої фарби. А поруч чіткий і так само білий слід черевика з квадратним носком. Болісно зморщившись, директорка перевела погляд на тупоносі черевики Іващенка. Під її сповненим нелюдського страждання поглядом Іващенко повільно підняв ногу й завмер у позі чаплі, не наважуючись поворухнутись.

— Хто розлив фарбу? — гнівно видихнуло музейне начальство, нервово поглядаючи на художників, які перезиралися між собою.

Непомітним рухом Ірка відліпила тюбик з фарбою від ручки мікрофона й засунула його назад в кишеньку рюкзака, а потім тицьнула пальцем у бік виходу:

— Он там лежить ганчірка для підлоги. Поставте поки що ногу на неї.

— Ми не кладемо біля входу ганчірок, — обурилася директорка, але Іващенко лише знизав плечима:

— Яка різниця, давайте її сюди. Отут навпроти є взуттєвий, збігай, купи будь-яку пару, — наказав він охоронцеві, з полегшенням опускаючи брудну підошву на принесену ганчірку. — А ти, дівчинко, запитуй, доки я тут стою, як пам’ятник, бо в мене часу обмаль, — його губи здригнулися у вибачливій посмішці.

Ірка теж здригнулася. Ой, який прокол! Про запитання вона й не подумала! Ой, леле! Що ж ті журналісти зазвичай питають?

— Знімайте, — виграючи секунди, махнула вона рукою Аристарху.

Незграбним рухом той навів камеру на Іващенка. Навіть в об’єктив, здається, не дивився, просто виставив її перед себе, закриваючи лице. Утім, сама Ірка поводилася не краще.

— Чому саме ця картина здобула першу премію? — випалила вона перше, що спало їй на думку.

— Я не призначаю премії, я їх тільки вручаю. Рішення ухвалило журі, і саме воно вибрало найкраще полотно. Хоча мені… — він знову посміхнувся.

Цієї миті юрба захвилювалася, і з її глибин виринув охоронець із взуттєвою коробкою в руках.

— О, слава богу! Не знімайте поки що, — задерши ногу, Іващенко почав розшнуровувати черевик.

Мікрофон вислизнув в Ірки з рук і впав на підлогу біля ганчірки з чітким відбитком підошви. Дівчинка нахилилася.

— Хоча мені особисто найбільше подобається он той кіт, — взувши ногу в нову туфлю, закінчив фразу Іващенко й показав пальцем на одну з картин. — Розкішний такий котище, нахабний…