Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

— А та Клавка що, в тюрмі сиділа? — поцікавився Курочка.

— Якби то в тюрмі. А то в Києві. А до мами носа з рік не показувала. Це, мабуть, у світі буде якийсь переворот, що вона приїхала…

У дальшому обговоренні Клавиного життя Курочка не міг брати участі. Бо треба було братися за впорядкування свого. Тому позоставив Клавку на суд оцих вільхівських інквізиторів.

Тепер, читачу, коли оті жорстокі язики, як нещадні ножі гільйотини, січуть моральне «я» Мотрончиної Клавки, а наш головний герой зайнятий своїми побутовими клопотами, я поведу тебе до контори місцевого колгоспу «Прогрес».

Сивий, як голуб, голова колгоспу сидить за столом. Чорний, як ворон, голова сільради сидить біля столу.

— Дачі будуватимем, — каже голова колгоспу.

— Тепер буде. Три тисячі варягів. Як гайнуть по городах. Корінці пообгризають. А скільки всякої шпани з’явиться. Зі своїми ради немає. Он вчора Козлик знову ходив женитися. До баби Лисовети.

— Котрої-то Лисовети?

— Тої, що біля Покруча живе. На ногу кульгає. Років їй за сімдесят.

— А йому?

— Йому? Якщо тридцять набереться, то й добре… Прийшов увечері. Каже: «Бабо, я вас люблю. Я без вас не можу жити. Давайте поженимося. Те, що ви старша, — дурниця. Я вас варити не буду. Мені треба друга жизні…» Баба рота розкрила. Поставила самогону, сала. Понапивалися. Баба заснула. «Друг жизні» — з шухляди гроші. І тільки його бачили…

— Як же дізналися?

— Сьогодні ледь світ прибігла. Каже: «Посадіть його за насильство…»

Задеренчав телефон.

Голова колгоспу підняв трубку. З неї полинув керівний бас:

— Федоровичу! Ціпов’яз звонить. З управління. Чого у вас молоко впало?

— Бо перестав доїтися… Ви б спочатку привіталися, чи що…

— Зараз не до жартів! Я доповім першому…

— Доповідати всі мастаки. Якби тільки від того надої збільшувалися… Ви ось допоможіть мені насоса роздобути. Насос зламався. Нема води на комплексі. Тому й молоко впало…

— Треба було думати раніше! Профілактику…