Розділ «КОРОТКІ ПОВІСТІ»

Лисуватий ветеран довго наточував підошви своїх черевиків на килимку під дверима. Поправляє гудзики на піджаку. Затягує галстук. Поправив на носі окуляри. Кахикнув у кулак. Торкнув двері.

За масивним столом моложавий чоловік. На масивному столі — купи паперів.

— Дозвольте, Іване Івановичу? — схилив голову біля дверей лисуватий ветеран.

— Давайте, що там у вас? — кивнув головою моложавий. — Багато скарг сьогодні?

— Сто п’ятдесят скарг сусіда на сусіда, п’ятдесят сім — батьки на дітей і діти на батьків. Вісімдесят п’ять скаржаться, що біля двору калюжа, сміття і таке інше. І… І одна оця… Що на восьмому поверсі тримає коня.

Рука тягнеться до ручки. Пальці розправляють листок з учнівського зошита. Очі зосереджено вивчають. Пальці беруть ручку. У лівому верхньому куточку листа виводять: «Розібратися. Вжити термінових заходів. Сам…»

Майстерня Галапочки. Напівпідвальна кімната досить-таки старого і обчухраного будинку. На рівні землі невеличке вікно. Над ним лампа денного освітлення.

Невеличка кімната захаращена усім, що тільки може бути в майстерні художника, парубка і просто людини. На стінах — ескізи до картин, фрагменти, картини. На підлозі — дивовижної подоби істоти, вирізьблені з пеньків, стовбурів дерев, гілля, коріння. Доліплені й недоліплені людські голови, бюсти, фігурки.

За етюдником — Робінзон. Перед ним на стільці Крузя.

Галапочка мазок за мазком кладе на полотно. Заходить то з одного, то з другого боку. В його очах вогонь захоплення. В його буйній голові мрії.

Він бачить Крузю в домашньому фартушку в своїй квартирі. Вона, рум’яна і щаслива, підходить до нього, коли він сидить у кріслі і переглядає газети. Вона обвиває ніжними руками його шию і ніжно каже:

— Милий, ходімо. Сніданок на столі. Будеш іти на роботу, зодягнеш он ту білу сорочку, що я випрасувала. У портфель я поклала тобі бутерброд. Тільки щоб ти його обов’язково з’їв…

Галапочка проковтнув слину і поклав свіжий мазок.

Перед ним позувало його голубооке щастя. Гордо тримало свою пишнокосу голівку. Час від часу лупало віями-віниками. Своєю фантазією малювало…

…Велика виставочна зала. Полотна Леонардо да Вінчі, Рубенса, Пікассо, Гойї, Рембрандта, Ренуара. Відвідувачі юрмляться, тиснуться ближче до експонатів. Детальніше розглянути, краще побачити.

Та ось ціла стіна портретів. Натовп завмер перед ними, затамував подих.

На портретах вона, Крузя. Ось вона з віялом, як ренуарівська «Дівчина з віялом». Тут приміряє сережки, як на картині Рембрандта «Молода дівчина приміряє сережки». Там — на повен зріст серед квітучого саду, як дама на картині Моне. Сидить на камені, як вередунка Ватто. Милується виноградом, подібно дамі на картині Брюллова. Зіперлася на парасольку. Ловить метеликів. А то дивиться у небо, наче розкаяльниця Тіціана.

— Чиї це портрети? — питає високий чорновусий красень.

— Молодого художника Робінзона Галапочки, — відповідає хтось пошепки.

— А хто на портретах?