TextBook — Сашку, мені дуже погано, — прошепотіла Наталя. — Віднеси мене до нашої каюти…
— Так, зараз, — захвилювався Сашко. — Потерпи, люба.
Він поніс дівчину до їхньої каюти, а в Максимовій, де знайшли Ігоря, ридала Оксана. Андрій не знаходив собі місця.
— Як це?! — запитував він у всіх. — Як? Сам себе? Чи хто? Хто? Я нічого не розумію…
— Аж по руків’я… — зауважив капітан. — Самому собі так не засадиш…
— Але хто б міг проникнути до замкненої каюти? — міркував Григорій. — Може, він і справді сам себе… З горя?
— Нісенітниця! — обірвав його Микола. — Мені зрозуміло, що вбивця — серед нас. Нікому не можна залишатися на самоті. Всім потрібно слідкувати один за одним, як кажуть. Швидше б ми дійшли до порту…
— Але навіщо ці безглузді вбивства? — в розпачі питав Андрій. — Навіщо?!
— Якби ж знати, — знизав плечима капітан. — Знати, хто і з якою метою…
— А може, це ти, капітане, відправив на той світ наших друзів?! — закричала Оксана. — Га?! Зізнавайся! Хто, крім тебе, міг це зробити?!
— Припиніть істерику! — гаркнув Микола. — І не городіть тут казна-що! Ігор був моїм другом, а не просто власником яхти!
— Оксано, ти не те говориш! — гаряче переконував дівчину Андрій. — Капітан був з нами, коли…
— Я нікому не вірю! — вигукнула Оксана.
— А це цілком справедливо, — раптом спокійно промовив Микола. — В нашій ситуації.
* * *Наталя і Сашко сиділи в каюті, тісно притулившись одне до одного. Наталю Сашко не так обіймав, як підтримував, аби та зовсім не звалилася на ліжко. Вона, неприродно бліда, аж якась зелена, дихала все важче. Сашко розгубився, був зовсім безпорадним після всього баченого, пережитого, з хворою Наталею поруч…
— Як ти, Наточко? — запитав він, хоча звучало це доволі недоречно.
— Схоже, мене геть захитало… — прошепотіла дівчина. — Раніше такого не бувало. Мені погано, Сашку… Слабкість, холодний піт… Мене нудить… Вибач, мені треба в туалет…
І Наталя, за допомогою Сашка, хитаючись, пішла до туалету. Дівчина схилилася над унітазом, спробувала виблювати, але їй це не вдавалося. Після кількох невдалих спроб Сашко змушений був провести її назад.
— Як холодно… — простогнала Наталя.
— Холодно? — злякався Сашко. — Зараз я тебе укрию. Це минеться. Морська хвороба…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смертельний круїз » автора Ільченко О.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СМЕРТЕЛЬНИЙ КРУЇЗ“ на сторінці 18. Приємного читання.