Розділ «Частина друга Утікач»

І ось тепер, заставши Чеслава в обіймах іншої, та ще й Голуби, що стала її мимовільною подругою, вона зрозуміла, як непомітно для себе самої потрапила в його сільця. Тепер думка про те, що не тільки вона, а й та ж Голуба була бажана йому, обпалила її недосвідчену душу розпеченим залізом. Гіркі сльози змішалися з прісною річковою водою…

На березі з її платтям у руках з’явилася Голуба. Постоявши якийсь час, мовчки спостерігаючи за подругою, вона нарешті покликала її:

— Виходь!.. У річці води і так повно-повнісінько.

Неждана не одразу підвела очі, а тільки хлюпнувши собі води в лице.

— А чого ти вирішила, що я кроплю річку? — запитала вона Голубу, виходячи на берег.

— А то не бачу… — Голуба простягнула їй плаття.

Неждана, узявши своє вбрання, почала одягатися.

— Це я бачила, як ви там, в очеретах… Оце я точно бачила! — зиркнула на подругу Неждана.

Голуба мовчки дивилася на те, як нервово Неждана одягається, а потім віджимає свої коси від води.

— Ходімо! — закінчивши, сухо покликала Неждана.

— Любий він тобі? — не рушила з місця Голуба.

Неждана вперто мовчала, намагаючись розплутати волосся.

— Бачу — любий, — гірко посміхнулася Голуба.

— Він усього лише украв мене! — намагаючись не дивитися на дівчину, відповіла Неждана. — І мені байдуже, з ким він… любиться.

Голуба підійшла до дівчини й торкнулася її плеча. Але Неждана, немов їжачок, що наїжився, відсмикнула плече.

— І те бачу… — зітхнула Голуба. — І хотіла тебе помучити на малому вогні, подруженько… Та що мені чужий біль, коли сама томлюся на тім вогні. Не знаю, може, й усе однаково тобі… та тільки не було нічого такого в очеретах проміж нас. Тримав він мене, щоб не виказала його. Злякалася дуже, — сказала Голуба й повільно рушила в бік городища.

Неждана уважно подивилася їй услід: «Правду сказала чи ні?»

Голуба йшла, не обертаючись.

«Не думати про нього, дубоголового, і все! Щоб йому порожньо було!» — вирішила Неждана й пішла слідом за Голубою.

Чеслав чув, як різноголосе мукання, мекання й бекання наближалося до виходу з городища. Першими за воротами опинилися найпрудкіші й нетерплячі в череді — кози, вівці та телиці. Ті ж, що були розважливішими, а може, не такими голодними, виступали неквапливо, а у воротах навіть зупинялися, немов вирішуючи, йти сьогодні на пасовисько чи залишитися вдома, тим самим створюючи затор. Таких підганяли, погейкуючи, пастухи. Замість дітей, що зазвичай виконували цю роботу, сьогодні череду гнали підлітки.