Розділ «Частина перша Чеслав — син Велимира»

— Ну! — від того, що голос у нього був хрипким, окрик здавався ще страшнішим.

— Випадково, бачать Великі, випадково… — забелькотіла злякано Леда. — Біля річки-водиці якось присіла я перепочити під кущиком у холодку і бачу: Велимир із сином, значить, Чеславом, на берег до човнів прийшли… І так жорстко між собою звелися!.. Просто жах! Я далеченько була, почула тільки, що про дівку йшлося. Велимир синові одне, а Чеслав йому щось поперек, ще гірше. А батько тоді хрясь його по шиї. А він відбіг і прокричав щось Велимирові зопалу. Здавалося, пригрозив йому, а потім утік геть. Сердитий такий! — замовкнувши, Леда уважно оглянула членів Ради, як на них вплинула її розповідь.

— Ну, то й до чого ти все це наплела, сороко? Мало які… мля-мля-млям… розмови поміж батьком і сином, — не втерпів дід Божко.

— А до того, що я одразу зметикувала, про яку дівку сварка, — Леда навіть гикнула від здогаду. — Про ту, що Чеслав у лісі підібрав, а до того в Мари ховав. А я ж випадково прознала й Велимирові як голові Роду та батькові й розповіла про це. А потім, ще як Сокола ото стрельнули, бачила, як біля дому Велимир із Чеславом сиділи й розмовляли. А я там ішла…

— Випадково? — зачепив Леду дід Божко.

— То ж і є, випадково, — Леда навіть не помітила глузування. — І чую, Велимир начебто каже, що дівка — чужачка. А Чеслав йому: моє право й усе. І як скинулися обоє з колоди! І знову Велимир синові прочухана дав. Я ледь не зомліла! А той йому знову поперек і погрожує! Далі не розчула, далеченько було, та й мені не було коли там залишатися. Але вони ще щось про якийсь поганий рід говорили, але я вже не розібрала…

— Так це ти, стара мегеро, підслуховувала нас?! — Чеслав готовий був кинутися на бабу й прибити її на місці.

Леда, незважаючи на роки, жваво відскочила подалі від хлопця й загрозливо виставила свою ключку. Не раз уже бита й навчена гірким досвідом, вона вміла швидко втікати.

— Оце то й так, лютий який! Жах! От так він і з батьком злостився, — Леда почувалася ображеною. — Підслуховувала! А мені що ж, вуха затикати, якщо хто волає на всю околицю?! А я випадково…

Чеслав знову сіпнувся в її бік.

— Охолонь, Чеславе! — утрутився Сбислав. — Перед Радою будь-хто слово мовити може, коли його слухати хочуть. І навіть якщо ці слова зовсім не солодкі. А ти краще повідай Раді, чи правду каже Леда.

Чеслав раніше й сам збирався звернутися до Ради, щоб розповісти про Неждану і просити дозволу взяти її собі за дружину. Чекав тільки Посвяти. Але зараз він розумів, що це не найкращий час розповісти про свої наміри. А після Лединих теревенів і поготів. «Дивися, як усе повернула, болячка-пропасниця!» Але й залишити без відповіді шанованих родичів він тепер не міг.

— Баба розказала вам не про те, що побачила, а про те, що домислила пташиним розумом своїм до побаченого, і правди в її словах — ледь-ледь.

— Як же, як же, я чисту правду кажу, Великі тому свідки! Та щоб у мене язик опух, коли що збрехала! — вигукнула Леда й, одразу злякавшись, прикрила рота долонею.

— Угамуйся, бабо! — осадив її дід Божко. — Такого язика, як у тебе, ніяка зараза не візьме.

— Крива Леда отут дівку пом’янула… Ту, що я з лісу привів… Тільки я не знайшов її в лісі, а умикнув… з іншого племені… далекого городища… — Чеслав вирішив поки не говорити всієї правди Раді про те, з якого роду його бранка. — Умикнув, щоб узяти собі за дружину.

Останні слова Чеслава не залишили байдужим нікого з присутніх чоловіків, спричинивши бурхливе обговорення новини.

— А чи не зарано тобі?

— Та ні, якраз хлопцеві.

— Мужчина вже!