Розділ «Частина перша Чеслав — син Велимира»

— Треба ж, дівку умикнув, а ніхто й не знав!

— У-у, що наробив, шибеник!

— Та невже в нас своїх дівок не вистачає, щоб чужинок вести? — перекрив усіх хрипкий голос Зимобора. Від почутого чоловік навіть підскочив, а його велике черево затрусилося, наче там закипіло круте вариво. — Чи наші дівки — виродки які?!

Чеслав, опустивши очі в землю, глухо продовжив:

— Батько, коли прознав про це, теж розгнівався. Сказав, що не бувати тому, бо сам хотів мені пару вишукати.

І знову ґвалт серед чоловіків. Волхв Колобор, який доти стримано спостерігав за тим, що діється, підвівся:

— Предки заповіли нам шанувати батьків своїх і волю їх… А то не буде згоди в родах наших і порядку не буде… — і знову сів.

Галявина затихла. Чеслав готовий був зараз хоч крізь землю провалитися. Зціпивши зуби, він мовчки слухав крики родичів, а коли хвиля ґвалту стихла, продовжив, намагаючись бути переконливим:

— Але я збирався в шановної Ради просити схвалення, до богів за дозволом звернутися… Та не встиг… А дівка… Люба вона мені… Ось чому в нас із батьком незгода була.

Почали чухати мужики голови й бороди, почали перезиратися. І тільки бурмотіння Кривої Леди, що ніяк не могла зупинитися через свою нікчемну вдачу, дробило тишу.

— Бач, паршивець, що надумав!.. — сичала, як тліюча головешка, на яку плюнули, баба. — Проти батька пішов, проти Роду!..

Колобор суворо глянув на невгамовну жінку.

— Можеш іти, Ледо. Далі без тебе розберемося, — велів їй волхв.

— Та я ж іще й про старшого, Ратибора, нічого не сказала, — навіть не подумала зрушити з місця баба. Дочекавшись, щоби до всіх дійшло, що вона сказала, Леда із задоволенням продовжила: — У нього з батьком теж незгода була. Не на жарт сварка!.. І теж, як при вітрі, руками махали, більше, звичайно, Велимир, батько, виходить, але не билися… Чого не було, того не було. Це я вже зовсім здаля бачила, але бачила.

Ратибор, не такий гарячий, як Чеслав, вислухав розповідь Леди зовні спокійно, і тільки блідість на його обличчі виказувала, чого той спокій вартий.

— Що скажеш, Ратиборе? — вивів його із заціпеніння Зимобор.

— А що отут говорити?.. Бреше баба. Не було про що нам із батьком сперечатися. — Ратибор пильно й злісно дивився на свою обвинувачку. — Може, що по господарству й обговорювали, а цій… потворі бульбашки болотні примарилися, як…

— Та як же примарилося, коли я з-за дерева все гарнесенько роздивилася?! — ледь не задихнулася від несправедливого звинувачення Леда.

— З твоїм ото кривим оком здалеку й розгледіла? — огризнувся Ратибор. — Не було в нас із батьком сварки. Не було, та й годі!

— Ну, тепер, сподіваємося, уже все сказала, що хотіла, Ледо? — запитав жінку Колобор.