Розділ «Частина перша Чеслав — син Велимира»

— Правий мій батько, коли казав, що від вашої крові та насіння нічого путнього не буде, — у її голосі було стільки образи й гіркоти!

— Навіщо ж ти тоді?.. — посміхнувся Чеслав.

— Тому, що нерозумна через тебе стала… — крикнула спересердя Зоряна і, повернувшись, побігла геть, щоб юнак не бачив її сліз.

Тільки коса замигтіла серед зелені дерев.

Зоряна сама розуміла, що не личить дівчині ганятися лісом за хлопцем, але нічого із собою вдіяти не могла. Вона кохала і, як кожна закохана, була нетерпляча. А очікувати, поки любий потрапить їй на очі, не мала сил. Тим паче, що з певного часу він до неї не дуже й прихилявся. Спіткнувшись об корч, вона впала на торішнє листя і, вже не стримуючись, заридала на всю силу свого розпачу. Яке ж воно безутішне, дівоче горе!

Чеслав якийсь час задумливо дивився услід Зоряні, але безжальні комарі нагадали йому про своє існування. Він почав щосили боронитися від кусючої напасті, використовуючи при цьому всю свою спритність. Шукати далі сліди Сокола не було жодного бажання. З-за кущів, хитро посміхаючись, вийшов Кудряш.

— Це Зоряна була?

— А то ти не бачив? — огризнувся Чеслав.

— Бачив. Я в кущах сидів. Думаю: не буду вам заважати, — щиро зізнався Кудряш.

— Заважати?! Ні, щоб виручити товариша, та він заховався.

— Оце нізащо! Ти зі своїми дівками сам розбирайся. У цій справі поміж пари краще не всуватися. А то вони потім помиряться, а мені чуприну обірвуть.

Нарешті цей довгоочікуваний день настав. День, якого чекає кожен хлопчисько в племені, щойно починає усвідомлювати, що він належить до тієї частини люду, яка називається — чоловіки. У день Посвяти юнаки мають стати повноправними членами Роду й отримати право голосу в племені.

Ще напередодні ввечері Болеслава напоїла Чеслава якимсь відваром із трав, а потім ще й молоком із медом.

— Це щоб ти спав спокійно та не тривожився до самого ранку, а ранком щоб у тебе було сили більше.

Чеслав прокинувся ще затемна, тільки-но прокричали перші півні. Завдяки відварові турботливої Болеслави він спав, як дитина, не терзаючись марним неспокоєм і тривожними снами. Намагаючись не розбудити брата, хлопець обережно вибрався із сінника. Вийшовши на вулицю та із задоволенням вдихнувши свіжого ранкового повітря, він солодко потягнувся, розім’явши затерпле зі сну тіло, і відчув у ньому силу та спрагу майбутніх випробувань.

Однак прокинувся не лише Чеслав. По всьому городищу було видно й чути, як у різних його кінцях люд почав готувати своїх синів до свята.

Чеслав увійшов у дім. Тут теж уже не спали. Болеслава й Голуба поралися коло вогнища. Велимир вкотре уважно оглядав і перевіряв на міцність і гостроту лук, стріли й ніж, з якими Чеслав мав пройти випробування. Одна Неждана тихо сиділа в кутку, не знаючи, куди себе діти. Коли увійшов Чеслав, усі заметушилися ще більше. Жінки почали швидко виставляти на стіл миски й горщики з їжею.

— Сідай, синку, поїж, — Болеслава легенько підштовхнула Чеслава до столу.

— Та я й не хочу зовсім.

— А треба. Потім коли ще поїси? Адже весь день голодним будеш.