Розділ «Частина перша Чеслав — син Велимира»

Чеслав увійшов і зупинився на порозі.

— Кликали, батьку?

— Кликав.

— Я рибу приніс… — поклав рибу біля вогнища. — Щось сталося?

Велимир уважно дивився на сина.

— Про те, що сталося, я в тебе хотів запитати, Чеславе, — нарешті повільно вимовив Велимир.

— Не розумію: про що ви, батьку? — щиро здивувався Чеслав.

— Про дівку…

Від несподіванки Чеслав відчув, як мурашки пробігли йому по спині, а в голові закрутився рій запитань, що відразу розсипався під вагою однієї думки: «Він знає!»

— Я хотів розповісти тобі, батьку, але пізніше.

— Коли?

— Після Посвяти.

— Коли про твою бранку знало б уже не тільки наше, а й сусідні городища?

— Я обережності… дотримувати намагався… — спробував виправдатися Чеслав, але під важким поглядом батька знітився, збився й, помовчавши, запитав: — Як ти прознав?

— Ти серед людей живеш!.. — досадливо зітхнув Велимир. — Крива Леда запримітила, що ти зачастив до Мари. Думала, занедужав. А потім розвідала, що в Мари дівчина нудиться під наглядом. У Леди цікавості на все городище вистачить, а язик такий, що ним би ліс рубати, не затупиш, сам знаєш… Добре, до мене першого прибігла поділитися знахідками. Ледь не луснула з нетерплячки! Але, думаю, скоро про твою таємницю тільки ледачий знати не буде. Хто вона?

— Я її вкрав… Для себе.

— Тобі Голуби мало?

Чеслав не міг та й не хотів пояснювати батькові, чому він захотів украсти чужинку й що притягало його до викраденої. Та і як це пояснити батькові, якщо й сам до кінця зрозуміти цього поки що не зміг?

— Це інше… Я її візьму за дружину.

— А чи не рано?