Розділ «Частина перша Чеслав — син Велимира»

— Добре, батьку, — помовчавши, видихнув Ратибор.

— От і вирішили, — дочекавшись бажаної відповіді, завершив Велимир.

Потім по-хазяйськи обвів поглядом інших.

— А твої, Чеславе, як справи? — зупинився на молодшому синові. — Готуєшся до випробування? Сокіл тебе хвалить.

— Намагаюся, — уже без бажання зачерпнув Чеслав ложкою каші з горщика, що стояв посеред столу.

— Щось ти притих. Давно ні про які витівки твої не чув.

— Дорослішає… — Болеслава з любов’ю подивилася на юнака й хотіла погладити по голові, але той вихопився.

— Не навроч, Болеславо, — кинув Велимир.

Знадвору почулися чиїсь кроки, і за мить у дверях з’явилася кошлата мармиза.

— Мир дому й хазяям! — Сокіл пригладив скуйовджену на вітрі бороду.

— Здоров’я й довголіття нашому гостеві! — з повагою привітав його Велимир. — Проходь, сідай до столу й розділи їжу нашу.

Болеслава підхопилася й кинулася за ложкою для гостя.

— Дякую, господарю, але не голодний я. А от від квасу холодненького не відмовлюся, вип’ю, — витер губи в передчутті задоволення гість.

Болеслава поставила перед Соколом глечик із квасом, і той, підхопивши його своєю величезною п’ятірнею, припав до посудини. Руки в Сокола й справді були здорові. Мало хто з племені міг би обхопити такий глечик однією рукою. А Сокіл робив це з легкістю. Він пив великими ковтками, жодного разу не відсапавшись. А випивши, опустив глечик на стіл і схвально крекнув:

— Ох, і гарний квасок, господине, духовитий! — і знову обтер губи.

Болеслава від похвали так і зашарілася. Якій господині не приємне добре слово про її готування?

— На здоров’я, Соколе! Може, ще?

— Боюся, розірве мене.

Утамувавши спрагу й віддавши належне господині, Сокіл знову повернув своєму обличчю лютий вираз. Він заговорив серйозно й заклопотано:

— Прийшов я до тебе, Велимире, сказати, що бачив у лісі сліди чужі. Люди зайшлі з’явилися неподалік від городища.