Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Мальва Ланда

— Як то зі Львова? — він ураз втратив будь-яке бажання повертатися туди.

— Що це тебе так здивувало? Ти, мабуть, дуже втішився, правда? Адже вони мусять знати тебе. Весь вищий світ знається між собою. Ах, я палаю бажанням почути про всі новини за останній час. У нас так рідко хто-небудь буває.


ГОДИНА МЕРТВИХ


1

Як передати це відчуття, коли ти покидаєш казкову спекотну Африку і вертаєш у звичне для себе літо, та ще й у пору, коли сонце заходить за верхів'я дерев і в повітрі вчувається запах вечірньої трави і вечірньої води? Спочатку тіло охоплює зимнота, і хочеться щодуху чимось накритися або забитися в якусь шпаринку й зігріти себе подихом, але, на щастя, це відчуття хутко минає, а на зміну йому приходить інше, те, що з'являється вранці, коли випірнаєш зі сну і розплющуєш очі, і коли так прагнеться одного — знову повернутися в сон…

В саду біля будинку вони побачили накривані столи, а за ними чималий гурт гостей. Жінки мали на собі сукні віденського фасону з золоченими ґудзиками на оказах, а їхні високі охайні фризури височіли, наче сторожові вежі, увінчані осяйними сузір'ями брошок. Чоловіки у чорних фраках, у накрохмалених сорочках, що випиналися на грудях панциром, були чисто виголені з підстриженими настовбурченими вусами. На столі красувалися курячі фрикасе, теляча душенина, бараняча печеня, стаброві кармонадлі, а ще різноманітна яринова мізерія зі сметаною і жовтцем, зеленець огірковий, смажені мнюхи з журавлиною та велика таця з накладанцями[101]. По краях стояли на варті пляшки з горілкою та вином. У подовгастому полумиску від кожного поштовху стола драглисто тремтіла жовта струдля, на її прозорій і гладюсенькій поверхні було виведено «Вітаємо пана Ліндера»:

— Панове! — пролунав голос пана комісара. — Ось і наші діти! Хочу вам зарекомендувати мого зятя пана Ціммермана, котрий від нинішнього дня обійняв посаду директора в'язниці. А се моя донька Олюня, дуже соромлива істота. Прошу, прошу, вітайте, сідайте біля нас.

З місця зірвався пан Фляк і посадив молодих. Пан Ціммерман ковзнув поглядом по присутніх і, не помітивши жодного знайомого обличчя, зупинив очі на господареві.

— Я розумію, для вас це сюрприз. Та й для мене теж. Не планував 'єм жадної гостини. Але от, уявіть собі, просто зі Львова до мене завітали мої великі друзі, люди, яким я завдячую кожним своїм просуванням по службі, люди, які роблять усе можливе, аби пан цісар ніколи не зневірився у відданості свого найвірнішого послужника, охоронця кресів.

Тільки тепер пан Ціммерман ще раз пробігся очима по гостях і відчув, що волосся йому починає ворухатися. За столами сиділи не живі люди, а мерці. Сиділи непорушно з застиглими очима і вустами. Бліді холодні обличчя зберігали ту останню рису, яку накладала їм смерть на прощання. Але, здавалося, тільки йому одному відкрилася ця страшна істина, тоді як усі інші — подружжя Ліндерів і Фляків, та й сама Олюня — поводили себе цілком природньо, без тіні занепокоєння або остраху. Пан Ліндер дружньо плескав когось по ремені, пані Ліндерова довірливо нашіптувала якійсь мерчині на вушко, пан Фляк підсипав у тарілки зеленець і припрошував їсти, а пані Флякова розглядала сукню своєї сусідки і прицмокувала від заздрощів. Ба, навіть, Олюня защебетала до кучерявого кавалера з важким золотим ланцюжком від дзиґарка на грудях.

— Ах, ви не повірите, яке щастя знову вас бачити! — лопотіла вона, почервонівши. — Ми тут на провінції безнадійно відстали від усього європейського! Ви були у Відні? О, Пратер! Я бачила його в журналах! Як би я хотіла хоч на день проїхатися в авті Пратером! Відвідати оперу. Там знову ставлять Гаусґоферову «Лідію»? Яка розкіш! Та-там, та-там, та-та-ам, та-та-ам… О, я вмираю за Гаусґофером! Проте і ми тут не так щоб зовсім засниділи, щось і нам відомо. А якого нового романа написала пані Ільза Брунінґен? Як — знову про сім'ю Трахтенберґів? Але ж це ціла саґа! Боже мій, не вірю, що молодого Орланда застрелили! От не вірю і все. Крайте мене, ріжте мене, запікайте мене в печерицях — не повірю. Як можна? Адже се герой твору! Хіба можна героїв убивати? А ще мене дуже цікавить, чи Віра вийде заміж за графа. Пам'ятаєте, я вас прохала привезти мені щось новеньке пана. Штольценберґманштайнґера? Як — привезли? Ой, яка ж я вам вдячна. Я — в боргу. Звичайно, цьомка, як завше. Ах, які ж ви милі! Уявляєш, — смикнула за рукав чоловіка, — пан Урбанович привіз мені найновіші романи мого улюбленого Штольценберґманштайнґера! Я в захваті! Ах, я ж тебе ще не познайомила. Прошу ласкаво: пан Ціммерман — пан Урбанович, львівська ливарня дзвонів «Урбанович і гурт». Чув? О, чудово! Та й ви, пане Урбанович, мали б чути про бровар мого чоловіка: «Пиво пана Ціммермана пийте звечора до рана».

Пан Фляк раптом затяг:

Раз я собі ввечір

В шинку Ціммерман

Хтів-єм погуляти

Ду самого рана.

Тої-тої-рої, я ті сі не бої

Тої-тої-рої, насирматир твої.

Пані Флякова спритно заткала йому пельку тлустою кармонадлею.

Пан Урбанович сидів незворушно, мов скам'янілий, але Олюня за якимись лише їй помітними ознаками прочитувала чи то його думки, чи то його уявні слова і весь час підтримувала розмову, та скільки пан Ціммерман не дослухався, то так і не зумів уловити хоча б якогось одного малюсенького помруку[102] з вуст мерця, і від цього у грудях ставало ще зимніше, а сорочка на спині, навпаки, прилипала від поту.

Не тільки Олюня, а й господарі безперервно торохкотіли, ведучи жваві розмови, суперечки, переказували цілі історії й безліч усіляких містечкових новин про якихось людей, котрих ці мерці мали знати. Не обходилося і без чаркування та пригощення, прихвалювання львівського пива, що мало медову барву і піна в ньому стояла довго…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мальва Ланда» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ДРУГА“ на сторінці 112. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи