І бризнув на неї водою. Дівчинка засміялася і напнула животика, але пози не змінила. Тоді він ще раз хлюпнув водою. Але дівчинка не зрушила з місця.
Рука ж його, торкнувшись води, в якій лежала пустунка, уже не здатна була повернутись назад. Якась незбагненна сила потягла її в глибінь, до тих стегенець, що чекали його дотику. Бачив, як дівчинка розпливається в усмішці, коли його рука занурюється все глибше і глибше, і, здавалось, не буде тому занурюванню ні кінця, і ні краю. Вода намочила закасану вище ліктя сорочку і почала підніматися вище, пальці вже мусили б наштовхнутися на оті пругкі стегенця, та чомусь не наштовхувалися. Він перегнувся через край ванни і навіть занурив у воду голову й, розплющивши стривожені очі, намагався побачити, куди щезли маленькі ніжки. Пальці черкнули дна ванни, далі — по стінках, але всюди було порожньо. Висмикнув голову з води і побачив, що у ванні нікого нема. Вода вже не була такою прозорою, як спочатку, якась жовта каламуть піднімалася на її поверхню, а хвилі розбігалися на всі сторони, мов од вітру. Відчув цей вітер і на своїй спині, аж проступив піт.
Тепер зірвався на ноги і з жахом окинув очима лазничку. Дівчинка щезла. Невже втопилася? Довго не роздумуючи, пірнув у воду й поплив, нервово загрібаючи руками, а з дна підіймалася жовта ядуча імла і затуляла овид, різала очі й пекла їх вогнем. Раз по раз відчував, як щось вдаряло його по ногах, щось схоже на риб'ячий хвіст або віяло кокетливої панночки. До обличчя липли лапаті водорості, а в вухах уже клекотіло від води, мовби там били дзвінкі джерела з безліччю дрібнесеньких бульбашок, що рвалися вгору, і здавалося, наче то рветься з нього його душа, і зосталося зовсім небагато — тільки розкрити рота і впустити до серця настирливу каламуть, щоб навіки осісти у цих місцинах…
З силою відштовхнувся ногами від дна і вигулькнув на поверхню. Жадібно заковтнув повітря, але вже сил не мав, щоб дістатися берега.
Чиїсь лагідні руки потягли його до себе, допомогли вибратися з ванни.
— Що з тобою? — дивувалася кузинка. — Чому ти в одязі заліз у ванну?
— Я… Я шукав її… вона втопилася…
— Ця шелихвістка? — засміялася кузинка. — Та вона хутше сама кого хочеш втопить. Дануська, ану вилізай! Де ти сховалася?
Бумблякевич чекав, що ось зараз розступляться каламутні води і випірне з них дівчинка, але води не розступилися, а натомість відкрився кошик з білизною, і звідти вистрибнула голісінька збитошниця, заливаючись дзвінким сміхом. Погляд його знову впав на воду — була така ж жовта… Що б це могло бути?
— Ти що виробляєш? — сварилася кузинка. — Ти знаєш, як вуйця налякала? Він, бідний, весь намок. — Тут вона теж зиркнула на воду. — Гі-і-і! Ну, зараз ти в мене дістанеш! Це хто весь яєчний шампунь у воду вилляв?
І лясь по голій дупці, котра враз почервоніла і перетворилася на стигле яблуко, аж Бумблякевичу повні вуста слини набігло.
— Це не я-а-а, це вуйцьо-о-о… — ридала мала.
Відтоді маленькі дівчатка навідували його уяву постійно, і було йому зовсім однаково, — мають вони круглі сіднички чи такі, як дульки, є в них перса чи самі тільки пиптики. Головне, що то були маленькі цілочки — надзвичайно сексові й покірливі, допитливі й спокусливі… Що не запропонуй — на все згідні. Лише в кінці мусиш дати їм чоколядку[8], або мандаринку, або книжечку з малюнками… Але коли появилася Мальва, всі невільниці до решти поперебивали одна одну. Приходила спочатку вона лише в тих неіснуючих зустрічах і розмовах, які він фантазував для мами, але згодом, одного вечора, сталася подія, яка все змінила. Бумблякевич ковзнув рукою, під ковдру і спробував викликати з уяви одну маленьку дівчинку, що мешкала неподалік… Він запропонував їй піти на дах, щоб побачити зорю, яка називалася Мальва Ланда…
— Мальва Ланда? — прошепотіла та і охоче пішла за ним.
А там, на даху, він обняв маленьку дівчинку і навгад тицьнув пальцем у зоряне небо:
— Ось, бачиш? Оця зоря — це і є Мальва Ланда.
— Ух, ти! — сказала маленька дівчинка, зачаровано дивлячись у небо і зовсім не зважаючи на те, що руки великого дядька пестять її маленькі кругленькі ніжки, пестять її маленький кругленький животик, потім стягають з неї манюсенькі біленькі майточки[9], і вуста його припадають до кругленької дупульки.
— Мальва Ланда! — проказує дівчинка, мов під гіпнозом, і сідає Бумблякевичу на коліна, а все зоряне небо, геть усе зоряне небо дивиться тисячами зіниць, як вони кохаються на даху разом з котами і ринвами…
Але раптом одна зірка почала рости і рости, і стріляти промінням, і летіти до них так швидко, так швидко…
— Боже! — скрикнув Бумблякевич, побачивши, що зірка перетворилася на королівну і стала на комині.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мальва Ланда» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 3. Приємного читання.