Оголений нерв: роман

— Мамо, я їй щойно телефонував.

— І що вона каже?

— На роботу влаштувалася, тож нікуди не поїде.

— На роботу? — в один голос запитали жінки.

— А ви вважаєте, що Іванна ледащо? — промовив незадоволеним голосом Валерій.

— Де вона працює? Ким? — спитала Настя.

— Сказала, що поки не може розповісти.

— То нехай зайде до мене, — попросила жінка, — хочу з нею проститися.

— Мамо, ви й справді кажете так, ніби зібралися от-от померти, — сказала їй Настя.

— Вона обіцяла зайти, коли буде час, — чоловік відвів погляд.

— Насте, мені потрібні гроші, — звернулася жінка до невістки.

— Забирайте. Щоправда, я трохи витратила сьогодні.

— Ти вважаєш, що мені вистачить тих копійок на все життя?

— Куди ви зібралися їхати?

— Поїду до доньки, а там видно буде.

— Там вистачить на дорогу.

— На дорогу?! — верескнула жінка. — Ти мені виділяєш копійки на білет в один кінець?!

— Мамо! Як можна?

— Усе життя складали гроші докупи всією родиною, а мені, виходить, даси лише на дорогу?

— Насте, у нас є спільні заощадження, — сказав Валерій, наголосивши на слові «спільні».