Оголений нерв: роман

— Ну, досить розводити сирість, — усміхнулася Людмила.

— То я від радощів, — знітилася Настя.

Вони йшли вулицею, і Настя насолоджувалася самим життям, в якому можна досхочу вслухатися у мирний гамір міста і не думати, де, з якого боку пролунають вибухи. Не вірилося, що не зустріне бойовика зі зброєю, направленою на людей, що не потрібно принижено опускати голову й уникати погляду ополченця, щоб зброя не випустила кулю у твоє тіло. Настя спостерігала за потоком автівок, серед яких були переважно іномарки, і не могла натішитися, що серед них немає ненависного броньовика з чужими прапорами. Навпаки, можна досхочу милуватися синьо-жовтими прапорцями на машинах зовні та в салоні. Настя навіть зупинилася, коли побачила на одному з балконів житлового будинку великий прапор України.

— Коли у нас таке буде? — сказала з жалем у голосі.

— Буде! Обов’язково буде! — підбадьорила її Людмила.

— Слава Україні!

— Героям слава! — привіталися два юнака, а Настя від почутого роззявила рота.

— Це ж треба! — вона зрозуміла, що виглядає дурнувато, відкрито розглядаючи хлопців. — За такі слова зараз на Донбасі можуть позбавити життя. Яка щаслива молодь! Хлопці навіть не здогадуються про це, — вона ще раз поглянула в бік юнаків.

— Невже все так погано? — спитала Людмила.

— Невесело, — зітхнула Настя.

Повз них пройшла дівчина в сорочці-вишиванці, яка дуже гармоніювала з її коротенькою спідничкою. Настя так уважно подивилася на перехожу, що дівчина притишила ходу, поглянула в бік Насті і, не впізнавши в ній знайому, всміхнулася і пішла далі.

— Як їй пасує, — зауважила Настя, — і намистинки підібрані в тон вишивці. Раніше ніколи не задумувалася над тим, яке гарне наше національне вбрання, — зізналася Настя.

— Не можу з тобою не погодитися, — сказала подруга. — А останнім часом серед молоді пішла мода на вишиванки, і, ти знаєш, вони так пасують і до штанів, і до джинсів, навіть маєчки з вишивками носять під шорти.

— А у мене поки що нема вишиванки, але колись придбаю.

Жінки проходили повз невеликий стихійний ринок, де на прилавках торговці порозкладали свій нехитрий крам.

— Ходімо туди! — Настя швидко рушила, а Людмилі довелося підбігти, щоб її наздогнати.

Вона зупинилася перед столиком, на якому були розкладені патріотичні атрибути.

— Магнітики з картинками Майдану! — захоплено промовила Настя.

— Вибирайте, який подобається, — сказала продавчиня.

— Маки! Віночки! Прапорці! — промовляла Настя так, ніби бачила перед собою якесь диво. — Візитка Правого сектора! О! Навіть телефон Яроша!