Розділ «Книга друга»

– Ну, як вона? – запитав Тадик, показуючи на жінку, що облежнем лежала на траві.

– Ще дихає.

– Відтягни її подалі і можеш робити своє діло.

Гошка радісно кинувся до напівзамученої жінки, схопив за коси, відволік у садок і махнув Джмеликам рукою. Вони схопили Олену попід руки і потягли до старости, що сидів на колодязному зрубі.

– Де чоловік? – запитав Тадик, поклавши руку на набалдашник і спершись на нього підборіддям.

– Там, де й усі.

– Ти знаєш, що він також допомагав заганяти на той світ мого батька, брата і неньку?

– Знаю.

Тадик, розмахнувшись, ударив Олену набалдашником по голові, Олена хитнулася, але не впала. Тоді Андрій стьобнув її гарапником. Олена затулила руками голову. Шматки кофти летіли із спини разом із м'ясом і шкірою, а вона все стояла. Хтось ударив її по голові, і вона відчула, що падає. Юля стояла під повіткою, широко розкривши очі, бліда, як полотно. На обличчі її застигла гіпсова посмішка. Коли підійшов Гошка, вона не змінила посмішки, вибілені губи задерев'яніли.

– Ах ви ж гади! – крикнула Юля і стала дряпати обличчя Гошки.

Він боляче схопив її за руку і одним ривком кинув у хлівець на чорні пеньки, що згрудилися в куточку. Юля векнула від ударів і притихла, запаморочившись.

Коли відкрила очі, побачила Гошку, що роздягався. Вона згребла в руку пеньок.

Гошка ступнув, скалячи зуби. Юля різонула його пеньком по голові. Він ухопився за скроні і похитнувся. Юля прожогом – із хлівця, а перед нею німці. Четверо. Офіцер і три солдати. А в неї на грудях плаття вишматувано і ноги біліють вище колін.

– Що з вами трапилось? – поцікавився офіцер.

– Мене хотіли зґвалтувати.

– Хто?

Юля показала на Гошку, що витирав червону мазку на обличчі. Офіцер засміявся. Реготнули і солдати. Офіцер хтиво мацав чорне ошмаття на грудях.

– Хто ви така?

– Жінка радянського командира.

– Гут. Сідайте в машину.