Розділ без назви (2)

– Бачите, товаришу голова, – спалахнув Сергій Золотаренко. – Вони й досі на ті місця моляться, де колись їхні клуні стояли. А ви скажіть просто: не хочете сіяти – ми організуємо молодіжну бригаду – і без вас обійдемося. Без ваших шкурницьких інтересів.

– Еге, ти, блате, розумний, та в один бік, – загарячився Латочка. – Хай на тобі власні діти штани та сорочку обірвуть – і ти зробишся шкурником.

– Ніколи цього не буде!

– Іч, який комісар виськався. Моню на губах витри.

– І витру. А у вас тут одна ватага. А Джмелик ваш отаман.

– Яка ватага? – насурмачився Бовдюг. – Що ми, по-твоєму, – банда?

– Ні, ви просто саботажники.

Сергій звівся на ноги і легко поніс по ріллі своє м’язисте і легке тіло.

Біля казана запала неприємна мовчанка.

– Таке, як на дощик збирається, – перегодом обізвався Хома.

– Треба, – погодився з ним Бовдюг.

Латочка нічого не сказав на цю пусту розмову і, затягши шию у комір сірячини, прислонився спиною до колеса, щоб трохи подрімати після обіду. З-під гарби долітав один і той же звук, який дражнив усіх: то Охрім вишкрібав ложкою казанок.

– А ніяк не накладешся! – вилаяв його Латочка, але Охрім не слухав його, продовжував своє діло.

Після обіду Оксен знову сіяв разом із Бовдюгом. В глухому кінці гін, подалі від людей, зупинилися на перекур.

– Скажи, Бовдюг, що ти про мене думаєш? – тихо запитав Оксен, згортаючи цигарку.

– А ти не розгніваєшся?

– За що? Адже сам на рожен лізу.

Бовдюг поворушив вусами, поправив на голові шапурину, сказав через силу:

– Добрий ти дуже. На твоєму місці суворішому треба бути.

– Гнат суворий, а ви про нього що говорите?