Розділ «Юрій Андрухович Листи в Україну. Вибране»

Елегія післяноворічного ранку

Це — спроба написати вірш про нас.

Про нашу учту, молоду і п’яну.

Яке вино, яку хмільну оману

вливав у юні горла щедрий час!

Ми так жили, немов співали джаз.

Хоча не джаз, а камерні концерти

зривали нас, і ми ішли в снігах

на гору, де ліси росли і птах

кричав про щось таємне і відверте,

і від любові можна було вмерти.

Чи хто за нами йшов по тих слідах?

Ти, Ігоре, сурмив у свій ріжок,

в якому всі музики триста років

шукали кайф і висновки глибокі,

а нам зостались метушня і шок,

і птах оцей, і молодий сніжок.

Але яке внизу лежало місто! —

достоту, як завершений офорт.

Наш подих цвів і рвався із аорт.