Розділ «Частина друга»

Мальва замислилася. У чому ж різниця між світлими та темними? Для світового укладу, мети та гармонії – наче ніякої. Навіть легенда про створення світу одна на два світи. Принаймні версія, котру їй оповідала Птаха, не дуже розходилася з версією Мора, яку той розповідав на своєму уроці:

«Прилетів у наші світи з далекого й незвіданого безчасся світлий творець у вигляді птаха. А тут зовсім нічого не було – тільки велике ніщо покривало своїм саваном світи. Посеред цього ніщо стояв велетенський білий камінь алатир, а на ньому ріс дуб – дерево істини. Зронилася сльоза з очей птаха, пробила камінь, і з того місця враз потекла жива вода, котра стала молочною рікою, а потім і озером. Відбивалися в тій воді небеса, і від того споглядання в гладь живої води поставали зорі та планети. Але живого нікого та нічого не було. Сумно та незатишно навкруги. І поринув у глибоку думу Батько-Птах – Сокіл-Сварог-Род.

І довго-довго думу думав. І зніс він два яйця: біле і чорне. Упали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них білий лебідь і чорний лебідь. Два брати. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.

Тоді з вершини дуба-стародуба сказав їм Батько-Сокіл: «Зупиніться!»

І лебеді перестали битися.

І сказав Батько-Сокіл: «Я даю вам слово і розум, діти мої. Вийдіть із води і станьте обабіч мого дуба».

Вийшли лебеді з води й перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного було волосся русяве, очі блакитні, душа світла, а в другого все чорне – і волосся, і очі, і душа.

І сказав Сокіл їм: «Зірвіть з дерева пізнання життя плоди та з’їжте їх».

З’їли велетні ті плоди та відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Батько-Творець: «Тепер ви невмирущі-без-смертні, як батько ваш».

І вклонилися йому велетні.

І сказав батько блакитноокому: «Ти Білобог. Володар світла й Білого світу та всього, що створиш у ньому».

І сказав Сокіл чорноокому: «Ти є Чорнобог. Володар ночі та пітьми й усього, що створиш у ній».

І сказав він обом: «Ви є добро і зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є життя. І ТІ, ЩО ПРИЙДУТЬ, не зазнають добра без зла і краси – без погані, тому знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому».

– А камінь та дуб, Володарю, – запитала цілком щиро Мальва, – хто створив їх?

Мор уважно дивився на Мальву.

– Не всі запитання, дівчино, потребують відповіді. Інколи доводиться чекати вічність перед тим, як знайти її, шукаючи та знаходячи розумієш, що не варто було й шукати. Яким блідим та сумним є добро, коли поруч не існує зла. Хіба без зла добро розпізнаєш? Світло найліпше видно у темряві, зорі у нічному небі, вічність у смертній людині, безсмертність у звичайній душі, безкінечність у краплі води та в гарячому полум’ї. Бо все вмируще і разом з тим усе вічне, бо нема нічого постійного і нема нічого тимчасового. Для тебе світ – це ти, тобто та ти, ким ти не є, але не та, якою прагнеш бути. Поза тобою світ не існує. Коли помирає твоя душа, то гаснуть і вмирають геть усі світи. Смерть тіла не є смертю духу. Смерть душі є смертю всього. Бережи душу, дочко! Тут ми зі світлими співаємо однакову пісню. Славу життю! Тому дарма ти так налаштована проти Темного світу, дочко, світу твого батька. Насправді нашому творцю однаково милі його діти і ті, що зліва, і ті, що справа… Досі сперечаємося, хто з якого боку має стояти. Бо і чорний птах має крила, і чорний птах любить небо, і чорний птах любить землю, і чорний птах живе у тобі, поруч з білим. Два крила маєш, дочко! Два крила…

– А сірі? – не втрималася й запитала…

– Той, хто надто часто розчаровується, стає сірим. Тому що занадто мало віри має у серці та любові.

Слова про любов від темного Повелителя здивували: