Розділ «ВІДЬМА НАВЧЕНА Містичний детектив-трилер»

— Поки що не знаю, — Каневський говорив уже більш спокійно. — Звичайно, кінці є… Можна знайти людину, так би мовити… Зрештою, на те всі ті бандюгани, «авторитети» й існують, аби ось у таких ситуаціях… Але ти розумієш, що може бути, якщо на тебе вийде ментура?

— Ще б пак, — схилив голову Трач.

— Я так зрозумів, — несподівано про щось подумав Каневський, — ти знаєш цього офіціанта, а він — тебе?

— Так, а що? — не зрозумів Трач.

— Ми засвітилися вже, йолопе, — роздратовано зауважив Каневський. — Це дуже, дуже фігово. Якби я знав… Ми б зустрілися в мене на дачі, десь за містом. Слухай, нас відтепер не повинні бачити разом! І телефонні дзвінки… Ти зрозумів? Купи новий термінал, картку. Потім, після всього, викинеш усю ту байду десь у болото. Заколотник хрінів… Я піду, а ти посидь тут ще деякий час і поглядай на годинник. Наче чекаєш на когось по-справжньому. Наша зустріч була випадковою, андестенд?

— Йєс, андестенд, — напружився Трач.

— Тоді — бай! — кинув Каневський. — Зателефонуєш мені з якогось «лівого» стаціонарного телефону на мій стаціонарний робочий і продиктуєш мені номер свого нового мобільного телефону. Тільки номер! Жодного слова!

— О-кей! — спробував усміхнутися Трач.

— Чао, Робін Гуде! — і Каневський швидко вийшов на вулицю.

Глава 7

Волинська область, зима 2007 року

Дні, тижні життя з Оксаною минули для Андрія швидко. Він ніяк не міг збагнути: чи любить його насправді молода дружина? Часом вона якось дивно поглядала на нього, неначе вивчала екзотичну комаху. Так, саме комахою іноді відчував себе юнак поруч із загадковою, днями балакучою, або ж навпаки, мовчазною і ще вродливішою в мовчанні Оксаною. Вона то пестила його, пригортала до себе, то поводилася мало не байдуже, не звертала жодної уваги.

…Узимку першого подружнього року життя Андрій почувався зле, часом і геть погано. Він часто хворів, а лікар, до якого звертався, жодного діагнозу поставити не міг.

Одного ранку Андрій повільно, задихаючись, ішов до школи. Насилу здолавши кілька сходинок на ґанку будинку, він пройшов довгим коридором, заглянув до вчительської кімнати, а потім попрямував до класу, де на нього вже мали чекати школярі. Виявилося, що в класній кімнаті учнів зовсім небагато.

— Чого це вас так мало? — запитав він, дивлячись на дітей хворими, стомленими очами, під якими були синці.

— Хворіє багато хто! Півкласу слабих! — відповідали діти.

— А Петрик Мельник — осліп! — додав рудий хлопчик.

— Баба моя кажуть, — додала інша дівчинка, — що то відьма в селі з’явилася. Скотину псує, людей зурочує.

— Облиште ці казки, — втомлено проказав Андрій. — Які ще відьми? Не треба вірити в…

Тут голос йому урвався, вчитель захитався і впав. З носа в нього ринула яскраво-червона кров. Андрій втратив свідомість. У класі зчинився галас, кілька учнів кинулися по допомогу.